Біологія розвитку латука татарського та механічні заходи боротьби з ним у Степу України

Lactuca tatarica (L.) C.A. Mey

У Степу України екстенсивне землеробство зі спрощеною системою обробітку грунту й зменшенням обсягів застосування хімічних засобів контролювання бур’янів, відмовою від сівозмін і переходом до щорічного розподілу посівних площ зі значним порушенням їх структури та розширенням площ соняшника, оптимізувало умови розвитку й поширення бур’янів, особливо багаторічних.

У посівах усіх сільськогосподарських культур України сьогодні вже трапляється до 1700–2000 видів бур’янів [5, 6].

В орному шарі одного гектару грунту міститься від 100 млн. до 4 млрд. штук їх насінин та велика кількість органів вегетативного розмноження [4, 5, 7].


Протягом вегетаційного періоду з верхнього шару грунту на 1 м²  поля щорічно здатні проростати до 2–3 тис. шт. бур’янів [4].

На сильно забур’янених посівах загальна надземна маса бур’янів перевищує масу культурних рослин у 9–11 разів. За таких умов бур’яни виносять з грунту в 9–12 разів більше ніж культурні рослини азоту,  у 8–10 разів більше фосфору та в 3–7 разів більше калію [4, 11]. Втрати врожаю від наявності їх в посівах досягали 25–88 % і навіть 100 % [3, 4, 5].

Якість продукції порівняно з чистими від бур’янів посівами погіршувал­ася в 1,7–3,5 разів
[4, 6, 7].
Особливо відчутною стає шкодочинність багаторічних бур’янів для контролювання яких необхідні довготривалі й енергоємні заходи. Зокрема загальна вартість заходів захисту посівів від багаторічних бур’янів у середньому в 9,7 разів вища ніж від малорічних, а поглинутих з 1 га поживних речовин достатньо для формування 2–3 тонн зерна пшениці або 20 тонн буряків [11].

Одним з найшкодочинніших, важковикорінювальних багаторічних коренепаросткових бур’янів, який в Степу України набуває все більшого поширення є латук татарський (Lactuca tatarica (L.) C.A. Mey). Але біологічні особливості та насінна продуктивність його вивчені недостатньо. У зв’язку з чим, нами в умовах Степу України вивчалися його насінна продуктивність та особливості проростання насіння й вегетативних зачатків.

Методика досліджень. Польові й лабораторні досліди проводили на базі Старобільського дослідного господарства Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка протягом 2004–2007 рр.  Облік насінної продуктивності – при маршрутно-експедиційних обслідуваннях території Північного й Південного степів. Грунти дослідних ділянок – чорноземи звичайні середньогумусні важкосуглинкові на лесових відкладеннях з вмістом гумусу в орному шарі 4,9 %, загального азоту, фосфору й калію відповідно 0,31 %, 0,15 % та 2,3 %.

Клімат району досліджень континентальний з вираженими посушливо-суховійними явищами, середньою річною кількістю опадів 463 мм, температурою повітря – 7,4° С.
Забуряненість посівів, біологічні особливості та насінну продуктивність латука татарського вивчали за загальноприйнятими методиками [1, 2, 3, 8, 9, 10]. Пророщування насіння в лабораторних умовах проводили в ростильнях при температурі 22–24° С. Польові та лабораторні визначення й обліки проводили в 3–6 разовій повторності.

Результати досліджень. Було встановлено, що маючи потужну кореневу систему, яка розвивається по типу осоту польового (Cirsium arvense (L.) Scop.), але має більшу амплітуду пристосувань до умов росту на різних грунтах за рахунок потовщенння в місці злому чи підрізання коренів багатого поживними речовинами, які використовуються новими паростками. На оброблюваних землях Степу України  вона  проникає на глибину до 2,8–3,7 м, а в довжину – до 8–12 м,  і суттєво погіршує водний та поживний режими грунту,  пригнічує або й зовсім припиняє ріст і розвиток культурних рослин.

У Старобільському дослідному господарстві ЛНПУ імені Тараса Шевченка в півтораметровому шарі грунту на куртинах латука татарського запаси продуктивної вологи на початку літа складали 131 мм, а в кінці літа – 92 мм, тоді як на ділянках вільних від нього – відповідно 193 та 153 мм. Запаси легкогідролізованого азоту, рухомого фосфору та обмінного калію в 0–60 см шарі грунту на забур’янених ділянках не перевищували 6,6, 8,4 та 16,2 мг/100г грунту, а на чистих від бур’янів були більшими на 41–48 %, 32–36 % та 21–25 %. У результаті цього врожайність соняшнику на ділянках забур’янених  латуком  татарським  була  меншою  в середньому за 2005–2007 рр. у 2,1 рази, озимої пшениці – у 2,8 ячменю ярого – в 3,8, проса – у 3,5 разів і не перевищувала відповідно 1,19 ц/га, 1,44 ц/га, 0,72 та 1,06  т/га (табл. 1).

Таблиця 1 – Урожайність зернових і технічних культур на ділянках сильно забур’янених латуком татарським, т/га, (2005-2007 рр.)

Рівень забур’яненості, шт/м2	Озима пшениця	Ярий ячмінь	Просо	Соняшник
0 (контроль)	4,04	2,37	3,74	2,47
9	3,74	1,92	2,45	2,02
15	2,33	1,15	1,82	1,51
22	1,42	0,72	1,06	1,19
НІР05	0,54	0,38	0,60	0,31

Розмножується латук татарський як насінням, так і, головним чином, кореневими паростками та відрізками коренів.

За літературними даними одна рослина латука татарського  утворює від 5,0 до 6,2 тис. насінин [1, 11]. За нашими ж обліками максимальна насінна продуктивність однієї рослини в посівах кукурудзи складала 1,6–1,8 тис., ярого ячменю – 1,5–2,2 тис., гороху – 1,9–2,8 тис., при вільному рості – 4,7–5,4 тис. (табл.2).

Таблиця 2 – Насінна продуктивність 1 рослини латука татарського в посівах сільськогосподарських культур (2005-2007 рр.)

Посіви с.-г. культур	Північний степ		Південний степ
	мінімальна	максимальна	мінімальна	максимальна
Кукурудза	44	1816	63	1593
Ячмінь ярий	86	2260	175	1532
Горох	130	2798	150	1944
Вільний ріст	268	5407	264	4712
Куртина	9559	480013	5678	270156

 Разом з тим, у куртинах, де від однієї материнської рослини утворювалася популяція, яка нараховувала до 300 і більше плодоносних стебел насінна продуктивність складала від 270 до 480 тис.

Максимальна лабораторна (68,5 %) та польова схожість (4,8 %) була в свіжозібраного насіння. Після одно-дворічного зберігання лабораторна схожість насіння була на рівні 55–58 %, а польова – 2,6–3,1 %. Після трьох-чотирьох річного зберігання, як лабораторна, так і польова схожість насіння суттєво зменшувалася, а після 5–6 річного зберігання не перевищувала відповідно 7,1 % та 0,2 %.

При польовому вирощуванні кращі умови проростання насіння протягом 2005–2006 рр. складалися при сівбі рано на весні (1 декада березня), а в 2007 році – при сівбі на початку осені (1 декада вересня), що пояснюється, очевидно, найкращою забезпеченістю вологою та теплом протягом цих років саме в ці періоди.

Рослини, які утворювалися з насіння на весні протягом літа-осені  при вільному рості добре розвивалися й укорінювалися, утворюючи на поверхні грунту від 3 до 12 розеток та одне, рідше декілька плодоносних стебел. При цьому глибина проникнення вертикальних коренів досягала 0,8–1,0 м, а довжина горизонтальних підземних органів – до 1,5–2,0 м на яких утворювалося від 6 до 48 бруньок відновлення. На осінніх сходах утворювалася розетка з 3–5 справжніх листків, а довжина головного кореня не перевищувала 30 см. При підрізанні кореневої системи молодих осінніх та ранньовесняних рослин  у фазі розетки на глибині 10–12 см вони повністю гинули.  Ті ж ранньовесняні рослини, які добре укорінилися до осені, знищувалися лише після 2–3 разових  літніх культивацій у поєднанні з осіннім підрізанням на глибину не менше 22–25 см.

Щільні 2–3 річні популяції латука татарського були стійкими до механічних заходів знищення бо кожна така рослина протягом літа залежно від умов вегетації утворювала від 13 до 47 нових паростків. Основна маса підземних органів була скупчена у верхньому 0-40 см шарі грунту. При щільності забур’янення латуком 22 надземних стебла чи розетки на 1 м ² у цьому шарі грунту було виявлено підземних органів масою біля 1,2 кг, загальною довжиною понад 37,4 м та кількістю бруньок на них – 181 шт.

Після підрізання коренів такої популяції при оранці й культивації без очищення поля від відрізків рослини легко відростали й продовжували вегетацію ще більше ущільнюючи й розширяючи популяцію.

При цьому регенераційна здатність відрізків підземних органів латука татарського знаходилася в прямій залежності від їх довжини. У середньому з відрізків довжиною до 10 см відростало 18 % рослин, 10–20 см – 35 %, понад 20 см – 77 %. Найкраще відростання усіх відрізків відбувалося з глибини 10–15 см у весняний період, а найгірше – в кінці літа – на початку осені, що пов’язано очевидно з низькою вологістю та високими температурами грунту. При розміщенні  відрізків підземних паростків у шарі грунту 0–5 см відростання їх незалежно від довжини коренів було найменшим й не перевищувало на весні 7–9 %, влітку –  0–2,5 %, в осінній період – 3,5–5,0 %. Тоді як при загортанні на глибину 20–25 см відрізки довжиною до 10 см не відростали, а відрізків довжиною понад 20 см відростало лише 4,7 % при загортанні у весняний період,  6,1 % – при загортанні влітку  й  2,6 %  –  при загортанні восени.

Висновки. Незважаючи на високу насінну продуктивність розмноження й поширення популяцій рослин латука татарського відбувається переважно за рахунок кореневих паростків, кількість яких на одній рослині за вегетаційний період може досягати 50 шт. При механічному підрізанні коренів латука татарського максимальна регенераційна здатність кореневих відрізків спостерігається у весняний період при розміщенні їх у шарі грунту 10–15 см.

Список використаної літератури:
1.Верещагин Л.Н. Атлас травянистых растений. – К.: Юнивест маркетинг, 2000. – С. 30.
2.Доспехов Б.А. Методика полевого опыта. – М.: Агропромиздат, 1985. – 351 с.
3.Доброхотов В.Н. Семена сорных растений. – М.: Сельхозиздат, 1961. – 414 с.
4.Іващенко О.О. Бур’яни в агрофітоценозах. – К.: Світ, 2001. – 235 с.
5.Іващенко О.О. Альтернативні перспективи гербології і землеробства /Комплексні дослідження рослин-експрелентів і системи захисту орних земель в Україні від бур’янів. – К.: Колобіг, 2006. – С. 3–13.
6.Корчинський А.А. Екологічні проблеми сільськогосподарського виробництва /Екологія та сільськогосподарське виробництво. Зб. наук. робіт. – К.: УААН, 1999. – С. 2–9.
7. Лотоненко І.В., Бухало Н.І., Скидан В.О. Шкодочинність осоту рожевого в посівах пивоварного ячменю /Комплексні дослідження рослин-експрелентів і системи захисту орних земель в Україні від бур’янів. – К.: Колобіг, 2006. – С. 68–74.
8.Смирнов Б.М. Методика учета вегетативных зачатков /Материалы научн. конф. опытных учреждений зоны Поволжья по итогам и задачам научн.исследов. – Саратов. – 1968. – С. 95–97.
9.Фисюнов А.В. Методические рекомендации по учету и картированию засоренности посевов. – Днепропетровск. – ВИИК, 1974. – 71 с.
10.Фисюнов А.В. Методические рекомендации  по учету засоренности посевов и почвы в полевых опытах. – Курск. – 1983. – 64 с.
11.Фисюнов А.В. Сорные растения. – М.: Колос, 1984. – 320 с.

Джерело: Конопля М. І. Біологія розвитку латука татарського та механічні заходи боротьби з ним у Степу України / М. І. Конопля, О. М. Курдюкова // Таврійський науковий  вісник. – 2007. – Вип. 55. – С. 18–22.