Проблеми забур’яненості лучних угруповань північного Степу України

Tripleurospermum perforatum (Merat) M. Lainz
 на пастбище

В умовах дрібнотоварного сільськогосподарського виробництва України спостерігається загальне погіршення фітосанітарного стану не тільки польових, а й кормових агроценозів.

Це обумовлює підвищення рівня забур’яненості як полів, так і луків, сінокосів, пасовищ, а також зростання шкодочинності бур’янів.

Загальна чисельність останніх в усіх агроландшафтах України досягає сьогодні 796 видів які належать до 365 родів,
87 родин, а потенційна засміченість
0–10 см шару ґрунту кормових угідь насінням бур’янів складає від 350 до
950 млн шт./га [ 1, 3, 5].


За іншими даними в посівах усіх сільськогосподарських культур України сьогодні вже трапляється до 1700 – 2000 видів бур’янів [ 4, 6].

На луках, сінокосах і пасовищах поряд з цінними кормовими рослинами трапляється величезна кількість бур’янів, які пригнічують і витісняють з травостою кормові рослини погіршують якість кормових угідь і створюють осередки поповнення бур’янами інших культурценозів.

Однак забур’яненість, кормових угідь, які являють собою своєрідний екологічний і ценотичний об’єкт, залишається поза увагою гербологів.

Нами впродовж 2001–2007 рр. у межах північного Степу України проведено обслідування сухих, сирих, вологих, степових низинних і заплавних луків, які використовуються як сінокоси чи пасовища.

Польові обстеження та обліки бур’янів проводили за загальноприйнятими методиками шляхом короткочасних експедиційних або маршрутних виїздів [2, 7, 8, 10]. Назви рослин наведено за визначником вищих рослин України  [8].

Було встановлено, що в флористичному складі луків північного Степу України трапляється 122 види бур’янів, які віднесено до 2 відділів, 3 класів, 14 порядків, 27 родин,  64 родів. Більшу частину бур’янів складали дводольні види (93 %) з перевагою Asteraceae (31вид), Ranunculaceae (12 видів), Caryophyllaceae (11 видів), Brassicaceae (10 видів), Chenopodiaceae (8 видів), Boraginaceae (6 видів) тощо,  а з однодольних (6,5 %), головним чином представники родин Liliaceae та Alliaceae.
Відношення однодольних і дводольних рослин складало 1:8,0 тоді як у зональній флорі 1:3,9.

За  біоморфологічним  спектром  однорічні  ярі бур’яни складали 59,8 %  видів з перевагою ранніх ярих (38 видів), багаторічні – 40,2 % видів з перевагою кореневищних (16 видів).
Кількість грубостеблових бур’янів (осот звичайний – Cirsium vulgare (Savi) Ten, волошка скабіозовидна – Centaurea scabiosa L., головатень круглоголовий – Echinops sphaerocephalus L., щавель кінський – Rumex confertus Willd., віниччя справжнє – Kochia scoparia (L.) Schrad., полин високий – Artemisia elatior Klok., п. солянковидний – A. salsoloides Willd. тощо) у середньому на сирих луках досягала 13 тис., вологих –  50 тис., а на сухих –  78 тис. екземплярів на 1 га складаючи 22–54 % усього врожаю.

Справжніх бур’янів виявлено 102 види, з яких 18 –  бур’яни, що завдають шкоди тваринам і погіршують продукцію тваринництва. На низинних і заплавних луках це передусім усі види роду жовтець (Ranunculus L.), хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis L.), чистотіл великий (Chelidonium majus L.), кінський часник черешковий (Alliaria petiolata (Bieb.) Cavara et Grande), болиголов плямистий (Conium maculatum L.) тощо, а на сухих пасовищах – в’язель барвистий (Coronilla varia L.), якірці сланкі (Tribulus terrestris L.), цибуля жовтіюча (Allium flavescens Bess.), ц. круглоголова (A. sphaerocephalon L.), ковила волосиста (Stipa capillata L.) тощо.

Серед справжніх бур’янів, які зменшують продуктивність кормових культур, найбільш злісними були повитиці (Cuscuta L.), вовчок (Orobanche L.) тощо. Суттєво змінюють у гіршу сторону умови росту й розвитку кормових культур та зменшують урожайність сіна і зеленої маси – хвощ польовий (Equisetum arvense L.), осот щетинистий (Cirsium setosum (Willd.) Bess.), миколайчики польові (Eryngium campestre L.), гикавка сіра (Berteroa incana (L.) DC.), амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), чорнощир нетреболистий (Cyclachaena xanthiifolia (Nutt.) Fresen.), нетреба ельбінська (Xanthium albinum (Widd.) H. Scholz), будяк кучерявий (Carduus crispus L.) тощо.

Бур’яни, які не захвачуються й не використовуються тваринами на пасовищах  чи  закінчують  вегетацію до початку сінокосіння  складали 19,6 % від загальної кількості. Це анемона жовтецева (Anemone ranunculoides L.), пшінка степова (Ficaria stepporum P. Smirn.), мишачий хвіст малий (Myosurus minimus L.), зірочник середній (Stellaria media (L.) Vill.), розхідник звичайний (Glechoma hederacea L.), костянець зонтичний (Holosteum umbellatum L.), наземка велика (Polycnemum majus A. Br.), перстач гусячий (Potentilla anserina L.), жовтець повзучий (Ranunculus repens L.) тощо.

До умовних бур’янів було віднесено 20 видів, які відрізнялися невисокою врожайністю сирої надземної біомаси чи низькою кормовою якістю або значною розтрушуванністю при сушінні. Це подорожник великий (Plantago major L.), мати-й-мачуха звичайна (Tussilago farfara L.), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Webb. Ex Wigg.), лопух справжній (Arctium lappa L.), л. павутинистий (A. tomentosum Mill.) тощо.
При визначенні стану стійкості популяцій лучних бур'янів було встановлено, що 67 % їх популяцій були інвазійними, 20 % відносилися до фітоценотично толе­рантних і тільки 13 % становили регресивні популяції.

Причому на сирих і вологих луках інвазійність і толерантність бур’янів була менш вираженою й складала 17 % та 58 %, регресивність – 25 %, тоді як на сухих – відповідно 71 %, 18 % та 11 %.

Інвазійність більшості популяцій лучних бур’янів (до 85 %) була пов’язана головним чином, з видами адвентивного походження. Популяції аборигенних видів у більшості були толерантними й в невеликій кількості (1 – 4 %) – регресивними.

Неоднаковою була й стійкість до бур’янів різних кормових рослинних угруповань. Зокрема на вологих і перезволожених луках в одновидових угрупованнях очерету південного (Phragmites australis (Cav.) Trin ex Steud.), бекманії звичайної (Beckmannia eruciformis (L.) Host); на заплавних луках – в угрупованнях пирію повзучого (Elytrigia repens (L.) Nevski), китника лучного (Alopecurus pratensis L.); на остепнених та   суходільних луках – куничника наземного (Calamagrostis epigeios (L.) Roth.), полину австрійського (Artemisia austriaca Jacq.) – були найстійкішими до проникнення й натуралізації бур’янів. Тоді як багатовидові угруповання, особливо сухих та остепнених луків – відзначалися найбільшою кількістю інвазійних і толерантних популяцій бур’янів.

Тобто на всіх луках північного Степу  простежується чітка тенденція до проникнення адвентивних бур­'янів у лучні фітоценози та більш-менш  стійке утримання фітоценотичної позиції бур'янами серед аборигенної флори в цих угрупованнях.

При використанні луків головним чином  для сінокосіння чисельність толерантних та інвазійних популяцій різних видів бур'янів зменшувалася, а при використанні луків як пасовищ – збільшувалася в 2 – 4 рази. Деякі види бур'янів з'являлися тільки при використанні луків під пасовища, зокрема  гринделія розчепірена  (Grindelia squarrosa (Pursh) Dun.), курай іберійський (Salsola iberica Sennen et Pau), к. тамариксовидний (S. tamariscina Pall.), будяк акантовидний (Carduus acanthoides L.), осот сивий (Cirsium incanum (S. G. Gmel.) Fish.), липучка відхилена (Lappula squarrosa (Retz.) Dumort.)  тощо.

При інтенсивному випасанні худоби кількість толерантних та інвазійних популяцій бур'янів зростала на 22 – 40 %.

Таким чином, у межах північного Степу України відбувається по­гіршення кормової якості луків за рахунок збільшення малоцінних у кормовому відношенні бур'янів.

Список використаної літератури:

1. Бурда Р.І. Оцінка екологічної загрози заносних рослин в агроландшафтах України // Промышленная ботаника. Сб. научн. тр. – Вып. № 1. – 2001. – С. 16 – 21.
2. Екофлора України / Відп. ред. Я. П. Дідух. – К.: Фітосоціоцентр, Т. 1,3.
3. Іващенко О.О. Бур’яни в агрофітоценозах. – К.: Світ, 2001. – 235 с.
4. Іващенко О.О. Альтернативні перспективи гербології і землеробства / Комплексні дослідження рослин-експрелентів і системи захисту орних земель в Україні від бур’янів. – К.: Колобіг, 2006. – С. 3 – 13.
5. Конопля Н.И. Потенциальные запасы семян в почве в природных и антропогенно нарушенных экотопах // Проблеми збереження, відновлення та збагачення біорізноманітності в умовах антропогенно зміненого середовища. – Кривий Ріг: Проспект, 2005. – С. 37 – 39.
6. Корчинський А.А Екологічні проблеми сільськогосподарського виробництва / Екологія та сільськогосподарське виробництво. Зб. наук. робіт. – К.: УААН, 1999. – С. 2 – 9.
7.  Методические рекомендации по учету и картированию засоренности посевов / А.В.Фисюнов, Н.Е.Воробьев, Л.А.Матюха и др. – Днепропетровск, 1974. – 71 с.
8. Методическое пособие по изучению популяций травянистых растений. – Н.И.Конопля, С.В.Петренко, В.Ф.Дрель, Л.И.Лесняк. – Луганск. – ЛЦНТЭ, 1996. – 72 с.
9. Определитель высших растений Украины / Доброчаева Д. Н.,         Котов М. И, Прокудин Ю. М. И др. Изд-во 2-е. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – 548 с.
10. Флора УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1936 – 1965. – Т. 1–12.

Джерело: Конопля М. І. Проблеми забур’яненості лучних угруповань північного Степу України / М. І. Конопля, О. М. Курдюкова // Природничий альманах. Біологічні науки. – 2008. – Вип. 10. – С. 52–55.