Чорнощир нетреболистий: морфобіологічні особливості та заходи контролювання в агрофітоценозах Північної Степової зони України

Сyclachaena xanthiifolia (Nutt.) Fressen

Чорнощир нетреболистий (Сyclachaena xanthiifolia (Nutt.) Fressen, синонім Iva xanthiifolia Nutt.) – відносно новий для землеробства Північної Степової зони ранній ярий бур’ян з пізнім плодоношенням.

На території нашої країни з’явився ще в 1842 р. У Донбасі, зокрема, в Луганській області виявлений у 1927 р., у Донецькій – у 1949 р., але швидкого поширення став набувати лише в останнє десятиріччя – спочатку на необроблюваних землях, а зараз почав інтенсивно засмічувати просапні й овочеві культури, сади, полезахисні лісосмуги, закрайки посівів тощо [1; 5].

 Відзначаючись значною висотою рослин (від 100 до 350 см) та потужною надземною масою (до 0,3 – 2,1 кг), сильно виснажуючи й висушуючи ґрунт, чорнощир пригнічує, а нерідко повністю «заглушає» не тільки овочеві й баштанні культури, а й соняшник, кукурудзу, сорго та знижує їх урожайність на 40 – 60 % і більше [1 – 3].

Під час цвітіння кожна рослина цього виду продукує, в середньому, до 50 – 55 млн. шт. пилкових зерен, вдихання яких викликає тяжкі захворювання людей і тварин на полінози
[1; 4].

Небезпека його підсилюється ще й тим, що чорнощир, практично, не має природних шкідників і хвороб, не поїдається тваринами, при скошуваннях чи підрізаннях може відростати. 

У зв’язку з цим нами впродовж 2006 – 2009 рр. визначався рівень забур’янення агрофітоценозів чорнощиром нетреболистим, морфобіологічні особливості та обмежувальні чинники, які діють на цей вид.

Матеріали й методи досліджень. Польові досліди, спрямовані на визначення морфобіологічних особливостей, рясності та продуктивності, а також розробку системи боротьби з чорнощиром нетреболистим, проводили в Старобільському дослідному господарстві ЛНУ імені Тараса Шевченка за загальноприйнятими методиками [6 – 8].

 Ґрунти дослідних ділянок представлені чорноземами звичайними, середньогумусними, важкосуглинковими на лесових відкладах. Вміст гумусу в орному шарі ґрунту 5,1 – 5,5 %, валового азоту – 0,25 – 0,30 %, рухомого фосфору та обмінного калію відповідно 14,4 – 16,2 та 15,2 – 16,8 мг на 100 г ґрунту. Реакція ґрунтового розчину нейтральна (Ph – 70) .

Погодні умови в роки проведення дослідів були неоднаковими. Найменша річна кількість опадів (380 мм) була в 2007 р., а найбільша (570 мм) – у 2006 р. при середніх багаторічних показниках 463 мм. Сума температур понад 10 ⁰С становила, в середньому, 2950 ⁰С.

Результати досліджень. Установлено, що чорнощир нетреболистий –  бур’ян з родини Asteraceae, насіння якого розпочинало проростати при температурі ґрунту 3 – 5⁰С, а сходи з’являлися у третій декаді квітня.

За вимогою до зволоження ґрунту – ксеромезофіт, бо траплявся, головним чином, у сухуватих, лучно-степових та лісо-лучних екотопах з незначним та помірним промочуванням кореневмісткого шару ґрунту опадами й талими водами (вологість від 60 до 90 мм).

За освітленістю – геліофіт – ріс на відкритих місцях, хоча траплявся в розріджених лісосмугах та вздовж них, витримуючи періодичне (до 40 %) затінення.

За вимогою до вмісту трофних елементів у ґрунті – еутроф, віддавав перевагу родючим, добре гумусованим та угноєним ґрунтам, хоча й траплявся на малородючих ґрунтах.

Рослини чорнощиру нетреболистого мали пряме, міцне, розгалужене й опушене у верхній частині стебло. Листки супротивні, яйцевидні, пильчасто-зубчасті, вкриті волосками, на довгих черешках. Суцвіття – колосовидна волоть, в яку зібрані кошики. Корінь – стрижневий. Плід – оберненояйцевидна сім’янка темно-коричневого кольору, 2,0 – 2,75 мм довжиною, 1,25 – 1,75 – шириною та 1,0 – 1,25 мм товщиною, маса 1000 насінин – 0,57 – 0,84 г. Сходи з'являлися з глибини не нижче 6-8 см при температурі повітря від +3 до +38 ⁰С, цвітіння тривало з другої половини липня до вересня, плодоносив у вересні – листопаді.
    
Віковий спектр популяцій чорнощиру, виявлених в агрофітоценозах за участю соняшника, вказував на їх толерантний характер. Показники життєвості особин різних вікових груп дещо відрізнялися в агрофітоценозах за участю соняшника та на закрайках посівів як між собою, так і від загальновідомих (табл. 1).

Таблиця 1
Життєвість рослин у популяціях  Сyclachaena xanthiifolia (Nutt.) Fressen

Вікова група	Показники життєвості
	висота рослини, см	діаметр пагону, см	кількість листків, шт.	площа листкової поверхні, см²	суха маса надземної частини, г
Вільний ріст на закрайках посівів
j (ювенільна)	14,3	0,3	4	6,5	3,4
im (іматурна)	43,5	0,5	8	18,5	8,8
v (віргінільна)	76,4	0,9	16	35,5	34,7
g1 (молода генеративна)	84,2	1,2	24	56,0	99,7
g2 (середня генеративна)	93,2	1,4	30	58,5	102,0
g3 (стара генеративна)	109,2	1,4	30	59,5	104,6
Ріст в агрофітоценозі за участю соняшника
im (іматурна)	31,2	0,5	8	16,5	8,6
v (віргінільна)	62,6	1,0	14	26,9	28,5
g1 (молода генеративна)	82,8	1,1	18	48,8	74,3
g2 (середня генеративна)	92,3	1,1	24	51,5	96,7

Показники життєвості були вищими в рослин, які росли на закрайках посівів. Так, суха маса молодих генеративних особин у посівах соняшника становила, в середньому, 74,3 г, а їх висота – 82,8 см, тоді як при вільному рості – 99,7 г та 84,2 см відповідно. Збільшення маси відбувалося за рахунок формування більшої кількості листків і площі листкової поверхні в рослин, які росли вільно.

 Насіннєва продуктивність рослин також була вищою при вільному рості (у середньому, 87,2 тис. шт. з абсолютним максимумом 1,912 млн. шт.), тоді як у посівах соняшника – 57,3 тис. шт. та 312,5 тис. шт. відповідно й визначалася кількістю продуктивних гілочок, яка коливалася від 2 до 18 шт.

Потенційним банком насіння чорнощиру нетреболистого були прилеглі до агрофітоценозів рослинні угруповання, тому що врожай більшості культурних рослин збирався ще до визрівання насіння бур’янів, яке накопичувалося не в посівах, а на необроблюваних ділянках, звідки вітром, водою та сільськогосподарськими машинами й знаряддями заносилося в поля.

Зокрема, на відстані 20 м від краю поля нараховували до 23 шт./м², 50 м – до 16, 100 м – до 7, 200 м – 1 – 2 шт./м², тоді як, у середньому, у посівах кукурудзи рясність чорнощиру перебувала в межах від 1 до 3 шт./м², овочевих культур – від 1 до 7 шт./м², соняшнику – від 1 до 6 шт./м², найвищій коефіцієнт трапляння (R = 58 %) зафіксовано в агрофітоценозах за участю соняшника у південній частині Луганської області (Свердловський район) (табл.2).

Таблиця 2
Рясність та трапляння  чорнощиру нетреболистого в агрофітоценозах за участю соняшника (середнє за 2006 – 2009 рр.)

Район обстеження	Рясність, шт./м²	Коефіцієнт трапляння (R, %)
Перевальський р-н Луганської області	0,5	28
Свердловський р-н Луганської області	4	58
Старобільський р-н Луганської області	2	22
Шахтарський р-н Донецької області	4	54

Боротьба з чорнощиром нетреболистим передбачає, в першу чергу, повне знищення даного виду в прилеглих до агрофітоценозів рослинних угрупованнях шляхом багаторазових скошувань. Так, вже після першого – другого скошувань рослини даного виду не утворювали насіння, або його кількість на одній рослині була мінімальною й не перевищувала, в середньому, 112 шт.

На необроблюваних землях (залізничні насипи та колії, узбіччя доріг, смітники, кар’єри, промислові майданчики тощо) висока ефективність боротьби досягалася шляхом застосування гербіцидів суцільної дії, зокрема раундапу чи його аналогів нормою 3 – 4 л/га.

На землях з високими санітарними вимогами (пасовища, луки, селітебні території тощо) оптимальним було створення штучних фітоценозів зі злакових або злаково-бобових сумішок багаторічних трав (видів родів Festuca, Poa, Bromopsis, Trifolium, Lotus, Medicago тощо), які вже за рік – другий повністю витісняли з фітоценозів чорнощир та інші бур’яни.

Висновки. У посівах сільськогосподарських культур популяції чорнощиру нетреболистого були толерантними, особини відзначалися високим рівнем життєвості. Рослини краще розвивалися при вільному рості на закрайках посівів, про що свідчать як морфобіологічні показники їх розвитку, так і рівень насіннєвої продуктивності. Забур’яненість посівів сільськогосподарських культур цим видом зменшувалася від краю до середини полів, тому й боротьбу з ним доцільно проводити як у посівах, так і на необроблюваних землях, які межують з агрофітоценозами.

Список використаних джерел
1. Конопля М. І. Видовий склад та пилкоутворююча здатність алергенних видів рослин на Сході України / М. І. Конопля, Т. Г. Корольова, О. В. Ботарчуков, А. С. Бурега // Вісник ЛДПУ імені Тараса Шевченка. – 2000. – № 3 (3). – С. 29 – 33.
2. Драніщев М. І. Чорнощир нетреболистий. Росповсюдження і заходи боротьби з ним в умовах Донбасу / М. І. Драніщев, І. І. Малихін // Проблеми бур’янів і шляхи зниження забур’янення орних земель. –  2004. –  С. 48 – 52.
3 Манжос С. Б. Обґрунтування заходів боротьби з чорнощиром нетреболистим та іншими бур’янами на необроблюваних землях Лівобережного степу України: Автореф. дис.: канд. с.-г. наук. – Дніпропетровськ, 2002. – 16 с.
4. Матюха Л. П., Матюха В. Л., Рябоволенко В. В. Буряни-алергени // Захист рослин. – 2003. – № 2. –  С.14 – 17.
5. Протопопова В. В. Адвентивні рослини Лісостепу і Степу України / В. В. Протопопова.  – К. : Наук. думка, 1973 – 192 с.
6. Доспехов Б. А. Методика полевого опыта / Б. А, Доспехов. – Изд. 4-е перераб. и доп. – М. : Колос, 1979. – 416 с.
7. Методические рекомендации по учету и картированию засоренности посевов / Под общ. ред. А. В. Фисюнова. – Днепроперовск, 1974. – 71с.
8. Строна И. Г. Методика изучения биологических свойств семян сорных растений /
И. Г. Строна. – М. : Колос, 1964. – 28 с.

Джерело: Конопля М. І. Чорнощир нетреболистий: морфобіологічні особливості та заходи контролювання в агрофітоценозах Північної Степової зони України / М. І. Конопля,
О. М. Курдюкова, Н. О. Мельник // Карантин і захист рослин. – 2010. – № 3 (165). –
С. 8–9.