Видовий склад, поширення й рясність коренепаросткових бур’янів в агрофітоценозах України

Asclepias syriaca L.в посевах пшеницы 

Перебудова економіки та реструктуризація сільськогосподарського виробництва України призвели до падіння загальної культури землеробства й значного розповсюдження бур’янів.

Висока забур’яненість посівів стала сьогодні національним лихом, а проблема боротьби з бур’янами – проблемою національної безпеки.

Потенційна засміченість орного шару ґрунту насінням та вегетативними зачатками бур’янів становить у середньому від 1,2 до 2,2 млрд. шт./га,  на окремих ділянках – до 4,5–7,0  млрд. шт./га. За вегетаційний період на 1 м² орних земель проростає в середньому до 2500 шт. бур’янів [1, 3, 4, 9].


Особливо дошкульними стали багаторічні бур’яни, які крім багаторазового протягом свого життя плодоношення, здатні давати поріст стеблового (вуси, батоги, кореневища, цибулини, бульби тощо) і кореневого (паростки) походження. Найбільш важковикорінюваними з посівів є ті, які розмножуються за допомогою бруньок на коренях розмноження, що відходять від вертикального кореня, або бруньок на ньому.

Рослини, які розвиваються з кореневих бруньок називаються кореневими паростками, а рослини, здатні до їх утворення – коренепаростковими, на відміну від рослин, утворених з бруньок підземних стебел (кореневищ).

В усіх коренепаросткових рослин бруньки утворюються переважно по всій кореневій системі (Convolvulus arvensis L., Cirsium arvensis (L.) Scop., Lactuca tatarica (L.) C.A. Mey., Securigera varia (L.) Lassen тощо) або на вертикальному головному корені (Euphorbia virgata Waldst. &  Kit., E. agraria M. Bieb. тощо).

В одних коренепаросткових рослин бокові корені після деякого горизонтального росту різко вигинаються й стрімко заглиблюються, а на вигинах утворюється величезна кількість бруньок, з яких швидко утворюються паростки (Cardaria draba (L.) Desv., Linaria vulgaris Mill., Lactuca tatarica (L.) C.A. Mey., Acroptilon repens (L.) DC., Sisymbrium volgense M. Bieb. ex Fourn. тощо ). Тоді як в інших – горизонтальні корені не заглиблюються, а бруньки розмноження розташовані рівномірно, частіше пучками (Chamerion angustifolium (L.) Holub, Euphorbia cyparassias L. тощо).

У багатьох коренепаросткових бур’янів як, наприклад, у видів роду Euphorbia,  Acroptilon repens (L.) DC., Convolvulus lineatus L. тощо кореневі паростки тривалий час (до 5 – 8 років) зберігають зв'язок з материнською рослиною, тоді як у Linaria vulgaris Mill., Convolvulus arvensis L., Sonchus arvensis L., Rumex acetosela L. тощо – не більше 2 – 3 років.

Але незважаючи на різні способи утворення паростків усі коренепаросткові бур’яни відрізняються надзвичайно високою життєвістю й можуть при їх підрізанні навіть з невеличких відрізків коренів давати поріст. Тому рясність і частота трапляння їх на полях  України зростає, а боротися з ними стає дедалі важче [3,4,5,6,7,9,17,19].

До того ж невизначеним на сьогодні залишається й видовий  склад, поширення та рясність коренепаросткових бур’янів у різних культурценозах України.

Часто в різних дослідників одні й ті ж види трактуються як коренепаросткові, кореневищні, стрижнекореневі, мичкуватокореневі, бульбоподібні, а інколи коренепаросткові бур’яни виділяють навіть серед однорічних чи дворічних видів.

Зокрема в більшості літературних джерел багаторічні види Euphorbia,  Cynanchum acutum L., Sisymbrium volgense M. Bieb. ex Fourn., Sophora alopecuroides L., Aristolochia clematitis L. тощо є коренепаростковими, тоді як в інших – кореневищними  [1,2,8,10,13,14,16,17,18]. Такі види як Falcaria vulgaris Bernh., Picris hieracioides L., Reseda lutea L. – ботаніки вважають факультативними дворічниками [1,13,14,18], у той же час рядом дослідників їх віднесено до коренепаросткових [10,14]. Oberna behen (L.) Ikonn. – у більшості джерел подається, як коренепаростковий бур’ян, тоді як в інших – факультативний дворічник, або рослина, яка дає стебловий поріст, чи має багаторічні повзучі підземні пагони [14,16,17]. Найтиповіший коренепаростковий вид Acroptilon repens (L.) DC. у деяких джерелах – коренестриженевий [16]. Нерідко Lathyrus tuberosus L., Artemisia absinthium L., A. austriaca Jacq., Agrimonia eupatoria L. наводяться як коренепаросткові [14,16,17]. Barbarea vulgaris R. Br. – як однорічний, дворічний, багаторічний, коренепаростковий бур’ян, життєвий цикл та утворення органів розмноження якого визначаються умовами вегетації [3,10,13,14,17,18]. У Glycyrrhiza glabra L., залежно від вологості й щільності ґрунту може формуватися стрижнекоренева, кореневищна або коренепаросткова система [8].

У зв’язку з такою невизначеністю багатьох коренепаросткових бур’янів поряд з розробкою методів контролю та боротьби з ними, актуальними залишаються питання видового складу, поширення й рясності коренепаросткових бур’янів у різних культурценозах України.

Нами протягом 2004-2007 рр. шляхом короткочасних експедиційних чи маршрутних виїздів проведено польові обстеження агрофітоценозів усіх природних зон України. Обліки та визначення бур’янів проводилися за загальноприйнятими методиками [4,12,13,14,15,18].
Назви рослин наведено за номенклатурним списком судинних рослин України [11].
Крім того було використано колекції наукових гербаріїв рослин, які зберігаються в провідних гербаріях наукових установ України.

Було встановлено, що в усіх агрофітоценозах України нараховується 42 види коренепаросткових бур’янів, які належать до 27 родів та 15 родин.
Проте у 12 видів (Convolvulus arvensis L., Falcaria vulgaris Bernh., Reseda lutea L., Euphorbia stepposa Zoz ex Prokh., Glycyrrhiza glabra L., Barbarea vulgaris R. Br. тощо) коренепаростковість визначається ґрунтовими та погодно-кліматичними умовами й проявляється незавжди.

Переважну більшість коренепаросткових бур’янів складали види родини Euphorbiaceae (9 видів), Asteraceae (7 видів), а найбільш представленими у видовому відношенні були роди Euphorbia (9 видів), Cirsium та  Convolvulus (по 3 види).

Максимального поширення в Україні набули види Cirsium arvense (L.) Scop., Rumex acetosela L., Convolvulus arvensis L., Securigera varia (L.) Lassen, Vicia cracca L., Linaria vulgaris Mill., Ajuga genevensis L. тощо, які були знайдені нами в культурценозах усіх областей України.
Дещо меншим поширенням відзначалися Lactuca tatarica (L.) C.A. Mey., Cirsium incanum (S. G. Gmel.) Fisch., Sonchus arvensis L., Euphorbia virgata Waldst. &  Kit., E. agraria M. Bieb., E. cyparassias L. тощо, які були виявлені в 9 – 21 області.

Лише в Криму, південних та східних областях України було знайдено Acroptilon repens (L.) DC., Glycyrrhiza glabra L. (4 – 7 областей). Виключно в Криму – Euphorbia glareosa Pall. ex M. Bieb., Sophora alopecuroides L.; у Вінницькій та Луганській області – Dodartia orientalis L.; у Закарпатті – Euphorbia esula L.; у Херсонській області та Криму – Zygophyllum fabago L. Винятково високою експансією та швидкістю поширення на північ і захід відзначаються – Sisymbrium volgense M. Bieb. ex Fourn., Cardaria draba (L.) Desv., дичавіє та забур’янює агроценози – Asclepias syriaca L. Усього в південному Степу й Криму виявлено 30 видів коренепаросткових бур’янів, у північному Степу й Лісостепу – 27 видів, Поліссі, Карпатах й Закарпатті – 16 видів.

За частотою трапляння в культурфітоценозах усі коренепаросткові бур’яни було розподілено на 5 класів. Найвищою (понад 80 % або 5 балів) та високою (61 – 80 % або 4 бали) частотою трапляння відрізнялися Convolvulus arvensis L., Cirsium arvensis (L.) Scop., Lactuca tatarica (L.) C.A. Mey. Помірна частота трапляння (41 – 60 % або 3 бали) була характерна для 5 видів, зокрема Barbarea vulgaris R. Br., Vicia cracca L. тощо. Більшість же коренепаросткових бур’янів відрізнялися невисокою  (21 – 40 % або 2 бали) – 11 видів або низькою (до 20% або 1 бал) – 18 видів частотою трапляння. Проте в різних культурфітоценозах частота трапляння окремих видів коренепаросткових бур’янів суттєво відрізнялася й була неоднаковою (табл.1).

Таблиця 1
Частота трапляння коренепаросткових бур’янів у культур фітоценозах України, балів

Види рослин	Горо-ди	Польові й овочеві культурценози			Штуч- ні, луки та пасови-ща	Сади, вино-град-ники	Урбо-куль- тур-фіто-цено-зи
		посіви просап-них культур	ярі й озимі	багато-річні трави
Convolvulus arvensis L.	5	5	5	2	1	5	5
Cirsium arvensis (L.) Scop.	5	5	5	2	2	5	5
Lactuca tatarica (L.) C.A. Mey.	5	4	4	3	2	3	5
Sonchus arvensis L.	4	3	1	2	1	2	2
Acroptilon repens (L.) DC.	-	3	3	1	2	3	1
Euphorbia virgata Waldst. &  Kit.	3	1	2	2	3	4	1
Cardaria draba (L.) Desv.	2	1	1	2	3	3	4
Sisymbrium volgense M. Bieb. ex Fourn.	1	1	1	1	2	1	1
Barbarea vulgaris R. Br.	3	1	1	1	1	2	2
Securigera varia (L.) Lassen	1	-	-	1	4	2	1
Vicia cracca L.	1	1	1	2	3	2	2
Linaria vulgaris Mill.	1	-	1	2	2	3	3
Cynanchum acutum L.	1	-	-	-	-	2	1
Rumex acetosela L.	1	-	-	1	1	1	1
Ajuga genevensis L.	1	1	1	1	2	1	2
Інші види	0-1	0-1	0-1	0-1	0-2	0-2	0-2

У городах, садах, виноградниках, посівах ярих, озимих і просапних культур, а також міських фітоценозах переважали Convolvulus arvensis L., Cirsium arvensis (L.) Scop., дещо меншою мірою – Lactuca tatarica (L.) C.A. Mey., Cardaria draba (L.) Desv., Linaria vulgaris Mill.  Рясність їх складала в зоні недостатнього зволоження від 6 до 40, нестійкого зволоження – 6 – 28, достатнього зволоження – до 19 стебел на 1 м².

Високою частотою трапляння відзначалися Sonchus arvensis L., Euphorbia virgata Waldst. &  Kit., Barbarea vulgaris R. Br. з найвищою їх рясністю (до 25 шт./м²) у зоні достатнього зволоження, тоді як у Степу – Acroptilon repens (L.) DC., Cardaria draba (L.) Desv. (до 60 шт./м²).

У посівах багаторічних трав, штучних луках і пасовищах – головним чином Securigera varia (L.) Lassen, Vicia cracca L., Euphorbia virgata Waldst. &  Kit. тощо. Кількість усіх коренепаросткових бур’янів у посівах багаторічних трав досягала в зонах недостатнього й нестійкого зволоження в середньому 16 – 23 тис. екземплярів, а на сильно забур’янених – до 80 тис./га, тоді як у зоні достатнього зволоження відповідно 9 – 14 та 22 – 48 тис./га.

Такі види коренепаросткових бур’янів як Asclepias syriaca L., Calystegia sepium (L.) R. Br., Sophora alopecuroides L., Glycyrrhiza glabra L., Linaria vulgaris Mill. траплялися рідко й лише в строго визначених агрофітоценозах і класифіковано нами як випадкові які не складають загрози культурценозам.

Отже, у культурценозах України траплялися 42 види коренепаросткових бур’янів з яких лише 7 видів трапляється в усіх областях України, найвищою ж частотою трапляння характеризувалися Convolvulus arvensis L., Cirsium arvensis (L.) Scop., Lactuca tatarica (L.) C.A. Mey. Рясність коренепаросткових бур’янів у зоні достатнього зволоження коливається в межах від 0,9 до 25 шт./ м², нормального зволоження – від 1,6 до 28 шт./ м², недостатньому зволоженні – від 6 до 60 шт./ м².

Література:
1.Верещагин Л.Н. Атлас травянистых растений. – К.: Юнивест маркетинг, 2000. – С. 30.
2. Веселовський І.В., Лисенко А.К., Манько Ю.П. Атлас-визначник бур’янів. – К.: Урожай, 1988. – 72 с.
3. Іващенко О.О. Бур’яни в агрофітоценозах. – К.: Світ, 2001. – 235 с.
4. Косолап М.П. Гербологія. – К.: Арістей, 2004. – 364 с.
5. Косолап М.П., Бондарчук І.Л., Сторчоус І.М. Осот рожевий // Карантин і захист рослин. – 2004. – № 12. – С. 12 – 19.
6. Конопля М.І., Курдюкова О.М. Біологія розвитку латука татарського та механічні заходи боротьби з ним у Степу України // Таврійський наук. вісник. – 2007. Вип. 55. – С. 18 – 22.
7. Конопля Н.И., Конопля О.Н. Видовой состав и распространение сорняков в Европейско-азиатской степной зоне // Материалы междун. научно-прак. конф. Т.2. – Пенза: РИО ПГСХА, 2002. – С. 158-160
8. Котт С.А. Сорные растения и борьба с ними. – М.: Сельхозгиз, 1961.- 365 с.
9. Літвінова Ю.В. Багаторічні бур’яни в культурценозах Сходу України // Збірник наук. праць ЛНАУ. – 2006. – № 58 (81). – С. 71 – 76.
10. Мальцев А.И. Сорная растительность СССР. – Л.: СКХГИЗ, 1932. – 296 с.
11. Mosyakin S.L., Fedoronchuk M.M. Vascular Plants of Ukraine. A nomenclatural Checlist. – 1999. – 45 p.
12. Методические рекомендации по учету и картированию засоренности посевов / А.В. Фисюнов, Н.Е. Воробьев, Л.А. Матюха и др. – Днепропетровск, 1974. – 71 с.
13. Определитель высших растений Украины / Ю.Н. Прокудин, Д.Н. Доброчаева, Б.В. Заверуха и др. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – 471 с.
14. Сорные растения СССР. – Л.: АН СССР, 1934 – 1935.- Т. 1 – 4.
15.Тарановская М.Г. Методы изучения корневых систем. – М.: Сельхозгиз, 1957. – 216 с.
16. Фисюнов А.В. Справочник по борьбе с сорняками. – М.: Колос, 1976. – 175 с.
17. Фисюнов А.В. Сорные растения. – М.: Колос, 1984. – 320 с.
18. Флора УРСР. – К.: АН УРСР, 1936 – 1965. Т. 1 – 12.
19.Чибеліс Н.Ю. Гірчак рожевий // Карантин і захист рослин. – 2004. – № 7. – С. 19 – 20.

Джерело: Конопля  М. І. Видовий склад, поширення й рясність коренепаросткових бур’янів в агрофітоценозах України / М. І. Конопля, О. М. Курдюкова // Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. Серія: «Сільськогосподарські науки». – 2008. – № 86. – С. 123–128.