Насіннєва продуктивність бур’янів та можливості її зниження

Consolida regalis Gray у посівах пшениці озимої

Останніми роками у Степах України суттєво зростає забур’яненість посівів і рудеральних місцезростань однодольними видами, частка яких у бур’янових угрупованнях агрофітоценозів коливалася від 3,5 до 63,2% та дводольними – питома маса яких у загальній забур’яненості складала від 5 до 99%, а рясність сходів у посівах досягала 0,25 – 3,2 тис. шт./м², а на рудеральних місцезростаннях – 16 – 72 тис. шт./м².

Широке й швидке розповсюдження бур’янів значною мірою визначалося їх високою насіннєвою продуктивністю, яка в рудеральних екотопах була більшою, ніж в сегетальних в 3,8 разів і складала відповідно 7028 і 9345 шт. з рослини, а максимальна плодючість – 20112 і 98337 шт.


Переважна більшість однодольних бур’янів (56,1%) утворювала на одній рослині від 1 до 10 тис. насінин. Це метлюг звичайний (Apera spica-venti (L.) P. Beauv.), мишій зелений (Setaria viridis (L.) P. Beauv.), пальчатка кров’яна (Digitaria  sanguinalis (L.) Scop.), вівсюг перський (Avena persica Steud.) тощо.

Дещо менша частка (29,3%), виявлених нами однодольних бур’янів, формувала в середньому до 1 тис. зерен на рослині. Такими були нерівноквіткник покрівельний (Anisantha tectorum (L.) Nevski), ячмінь заячий (Hordeum leporinum Link), вівсюг звичайний (Avena fatua L.), егілопс циліндричний (Aegilops cylindrica Host) тощо.

Anisantha tectorum (L.) Nevski

Висока плодючість (понад 10 тис. шт. з рослини) була притаманна лише видам високорослих рослин – очерет південний (Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud.), колосняк гіллястий (Leymus ramosus (Trin.) Tzvelev) тощо, або тим, що добре кущилися – гусятник малий (Eragrostis minor Host), плоскуха звичайна (Echinochloa crusgalli (L.) P. Beauv.), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon (L.) Pers.) тощо.

Серед дводольних бур’янів частка видів  які утворювали до 1 тис. насінин, була меншою порівняно з однодольними й складала 21,7%. Це переважно ефемерні бур’яни – вероніка плющолиста (Veronica hederifolia L.), грабельки звичайні (Erodium cicutarium (L.) L’Her.), реп’яшок яйцеподібний (Ceratocephala testiculata (Crantz) Besser), фіалка польова (Viola arvensis Murr.), хориспора ніжна (Chorispora tenella (Pallas) DC.) тощо.

Veronica hederifolia L.

Тоді як видів, що утворювали від 1 до 10 тис. та понад 10 тис. насінин з рослини було відповідно 40,4 та 37,9%. Серед них найпоширеніші бур’яни – амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), кудрявець Софії (Descurainia sophia (L.) Webb ex Prantl), сокирки царські (Consolida regalis S. F. Gray), щириця загнута (Amaranthus retroflexus L.), лобода біла (Chenopodium album L.) тощо.

У сегетальних екотопах частка найплодючиших дводольних видів родин Айстрові (Asteraceae), Капустяні (Brassicaceae), Лободові (Chenopodiaceae) та Глухокропивні (Lamiaceae), середня плодючість яких перевищувала 10 тис. шт. з рослини, складала 39,2%, а в рудеральних місцезростаннях – понад 45,6% частка бур’янів родин Молочайні (Euphorbiaceae), Бобові (Fabaceae), Огірочникові (Boraginaceae) тощо, насіннєва продуктивність яких не перевищувала 500 шт. з рослини, у посівах складала 17,1%, а в рудеральних екотопах – 1,9%.

Причому бур’яни всіх провідних родин класу дводольних, які траплялися на рудеральних місцезростаннях, формували на одній рослині насіння в 1,3 – 1,8 (родини Глухокропивні, Молочайні), 3,7 – 8,8 (Айстрові, Лободові, Бобові, Гвоздикові (Caryophyllaceae)) і навіть у 11,4 – 20,3 (Огіровникові, Селерові (Apiaceae)) разів більше, ніж у сегетальних екотопах, тоді як види родини Тонконогові (Poaceae) – більше лише в 1,75 разів.

Так, в посівах сільськогосподарських культур бур’яни найкрупніших за складом родин Айстрові формували в середньому 11,4 тис. шт. насінин на рослині, а на рудеральних місцезростаннях – 100,3 тис., Капустяні – 6,4 та 33,6 тис., Лободові – 13,0 та 47,8 тис. тощо.
Таким чином, максимальну насіннєву продуктивність в усіх екотопах формували дводольні види бур’янів. У сегетальних екотопах за рахунок видів родин Лободові, Глухокропивні, Капустяні, а в рудеральних – Айстрові, Лободові, Селерові. Найбільший внесок у поповнення запасів насіння в посівах робили види родів щириця (Amaranthus), плоскуха (Echinochloa), мишій (Setaria) тощо, а на рудеральних місцезростаннях – види родів щириця, лобода, блітум (Blitum) тощо.

Негативну дію на плодючість бур’янів справляли культурні рослини. Так, рослини вівсюга звичайного (Avena fatua), гірчиці польової (Sinapis arvensis L.) у посівах ячменю ярого формували насіння в 1,1 – 1,2 разів менше, ніж у посівах соняшника і в 12 разів менше, ніж на закрайках поля.

При збільшенні густоти стояння рослин кукурудзи з 30 до 60 тис./га при ширині міжрядь 70 см забур’яненість посівів зменшувалася в 1,5 разів, а насіннєва продуктивність усіх видів бур’янів – у 1,8 – 2,2 разів, при ширині міжрядь 45 см – відповідно в 2 та 3,7 – 4,2 разів, а при одночасному загущенні з 30 до 60 тис. й зменшенні міжрядь з 70 см до 30 см – забур’яненість знижувалася в 10 разів, а насіннєва продуктивність – у 26 – 28 разів.

Максимальна плодючість у більшості видів бур’янів була тоді, коли сходи їх з’являлися раніше або одночасно зі сходами культурних рослин. При появі сходів їх через 20 днів після культурних рослин, вона зменшувалася в 0,8 – 1,9 разів, через 30 днів – у 2,3 – 4,1 разів, через 45 днів – у 7,3 – 11,5 разів.

При створенні травостоїв для озеленення населених пунктів і залуження необроблюваних земель ефективним було використання 2 – 3 фітоценотично потужних і 2 – 5 більш слабких видів підпорядкованих один одному. Насіннєва продуктивність бур’янів, зокрема чорнощиру нетреболистого (Cyclachaena xanthiifolia (Nutt.) Fresen), амброзії полинолистої (Ambrosia artemisiifolia), лутиги татарської (Atriplex tatarica L.) вже на другий рік зменшувалася в 21 – 32 рази порівняно з ділянками без підсіву трав, а потенційні запаси насіння зменшувалися в 14 – 16 разів.

Джерело: Курдюкова О. М. Насіннєва продуктивність бур’янів та можливості її зниження / О. М. Курдюкова // Перспективи розвитку рослинницької галузі в сучасних економічних умовах : VII міжнар. наук.-практ. конф., 6–8 серпня 2013 р. : матеріали доп. – Скадовськ, 2013. – С. 122–123.