Формування бур’янистого покриву згарищ полезахисних лісонасаджень Донбасу

Heracleum sibiricum L.

Однією з найважливіших проблем сучасності є захист орних земель від  несприятливих факторів  навколишнього  середовища [3; 5].

Потужним засобом у боротьбі з несприятливими явищами є полезахисні  лісонасадження.

Проте Донбас, як і інші  помірнозволожені  та сухостепові райони України, має невисоку лісистість, яка не перевищує 12–15 %, а в Луганській області – 11–12 %. З 223,8 тис. га лісу біля 54 тис. га займають полезахисні лісонасадження.


Становище погіршується ще й тим, що в середньому біля 43 % із створених лісонасаджень в області щорічно гине. Зокрема за останні чотири роки з 11,5 тис. га створених лісонасаджень списано 4,9 тис. га [1].

Значна частина зрілих лісосмуг щорічно гине від пожеж, яких щорічно  в степах і лісах виникає понад 2,0–2,5 тис. У лісовому фонді Донбасу нараховується біля 20 тис. га згарищ, з яких тільки в Луганській області 6,3 тис. га [1].

На місцях палу та згарищах створюється особливе середовище для росту й розвитку рослин, зокрема бур’янів, – збільшується освітленість,  відбуваються різкі перепади температури й вологості грунту, збільшується вміст мінеральних, особливо азотних, поживних речовин  та зменшується кількість органічних речовин у грунті, активізується  його мікробіологічна активність тощо [5; 6].

До того ж на згарищах повністю зникає лісова підстилка, а верхній шар грунту оголюється, що сприяє швидкому проростанню  насіння та вегетативних зачатків трав’янистих рослин, зокрема бур’янів, занесених сюди з сусідніх полів.

Саме пірогенна зміна рослинності в полезахисних лісонасадженнях є найшвидшою, бо при знищенні в лісонасадженнях деревного пологу трав’янистий покрив стає едифікатором і відновлювальна сукцесія після пожежі відбувається особливо швидко уже в перший рік, коли зі зміною едифікатора відбувається різка перебудова складу й структури угруповування [5; 6].
Проте до сьогодні питання характеру зміни видового складу рослин у перший та наступні після пожежі роки на територіях полезахисних лісосмуг,  що частково або повністю згоріли вивчено недостатньо.

У зв’язку з чим нами протягом 2007–2009 рр. проводилися обліки видового складу, рясності та динаміки появи сходів бур’янів з метою визначення пірогенної дії на них і характеру відновлення рослинного покриву на згарищах та поширення з них бур’янів  у сусідні агрофітоценози.

Матеріали й методи. Дослідження проводилися на згарищах 1–10 річної давності після пожежі в лісонасадженнях різного віку, конструкцій та породного складу дерев і чагарників за загальноприйнятими методиками  [2; 3].  Визначення бур’янів проводили за визначниками та флорами. Назви рослин подано за довідником наукових назв польових бур’янів та номенклатурним списком судинних рослин України [4; 7].

Результати та їх обговорення. Було встановлено, що видовий склад згарищ усіх типів та віку полезахисних лісонасаджень включав 211 видів бур’янів віднесених до 124 родів та 38 родин з яких 92 види багаторічних, 16 дворічних та 103 види однорічних трав’янистих рослин.
Реакція різних видів на пожежі – це комплекс фітоценотичних та екологічних перетворень у рослинному покриві.

Нами виділено такі групи видів:
а) види, які  позитивно реагували на пірогенну дію й швидко відновлювали вегетацію після пожежі. У більшості це багаторічні рослини з потужно розвиненою кореневою системою: Artemisia vulgaris L.,  A. absinthium L.,  Tanacetum vulgare L., Convolvulus arvensis L., Chondrilla juncea L. тощо, а з однорічних – переважно озимі та зимуючі бур’яни – Anisantha tectorum (L.) Nevski, Sisymbrium loselii L., Descurainia sophia (L.) Webb ex Prantl., Erysimum cheiranthoides L. тощо. Всього 28 видів.

б) види, які негативно реагували на пірогенну дію й на місці згарищ нами не знайдені, хоча в даних лісонасадженнях добре росли й розвивалися, зокрема  Veronica hederifolia L., Anthriscus sylvestris (L.) Hoffm., Anagallis arvensis L.,  Solanum dulcamara L., Galium verum L., G. aparine L., Plantago lanceolata L., Torilis arvensis (Huds.) Link., Chelidonium majus L. тощо. Всього 41 вид.

Veronica hederifolia L.

в) відносно стабільні види:  Ambrosia artemisiifolia L., Elytrigia repens (L.) Nevski, Cirsium arvense (L.) Scop., Buglossoides arvensis (L.) Johnst.,Sinapis arvensis L., Alliaria petiolata (Bieb.) Cavara & Grande, Ajuga genevensis L., Arctium lappa L., Conyza canadensis (L.) Cronq., Capsella bursa-pastoris (L.) Medik. тощо. Всього 106 видів.

г) нові види, які у полезахисних лісосмугах не траплялися:  Hyoscymus niger L., Lactuca tatarica (L.) C.A. Mey., Xanthium brasilicum Vellozo, Echinochloa crusgalli (l.) P. Beauv., Setaria glauca (L.) P.Beauv., Lepidium ruderale L., Amaranthus albus L. тощо. Всього 36 видів.

Отже в полезахисних лісонасадженнях пірогенні явища не вели до різкої зміни трав’янистого покриву. Однак рясність і провідна роль окремих видів суттєво мінялися. Найвищу конкурентну здатність виявляли багаторічні та однорічні високорослі бур’яни з високою насіннєвою продуктивністю. Тому нами встановлено 3 стадії відновлювальної сукцесії  трав’янистого покриву пірогенних місцезростань широколистяних полезахисних насаджень.

1. Відкритий фітоценоз (1–3 роки) характеризується великою строкатістю видового складу з дифузним розміщенням видів по площі згарища. Переважали види з високою інтенсивністю вегетативного розмноження та високою насіннєвою продуктивністю й здатністю до інтенсивного поширення насіння за допомогою вітру.

2. Зімкнутий маловидовий травостій (4–7) років з наявністю порослі дерев та кущів. Характеризувався зменшенням видового складу бур’янів, переважанням багаторічних, головним чином злакових,  та відростанням чи появою деревних і чагарникових видів.
3. Зімкнутий деревно-чагарниковий комплекс (понад 7–8 років) зі значним збіднявінням трав’янистого покриву, його строкатістю й плямистістю за рахунок пригнічення росту в місцях затінення.

Нерідко друга стадія завешувалася утворенням  степового або лучного угруповання одно- обо маловидового складу з незначною домішкою бур’янів й лісонасадження може повністю зникати. На його місці утворюється  степова або лучно-степова ділянка

Висновки. У перші роки після пожежі травянистий покрив згарищ має нещільний склад та дифузний характер поширення видів по площі. Інтенсивність заростання визначається особливостями рельєфу, ґрунтовими й погодними умовами та характером забур’яненості сусідніх агрофітоценозів. Основу рослинного покриву згарищ складають види, які траплялися в лісосмугах раніше та  були в наявності в сусідніх агрофітоценозах.

Література
 1. Річний звіт про стан навколишнього середовища в Луганській області у 2004 році / Під ред. Ю. О. Кононова. – Луганськ : Держ. упр. екології та природн. ресурсів в Луг. обл., 2005. – С.92–95.
2. Методические рекомендации по учету и картированию засоренности посевов / Под общ. ред. А. В. Фисюнова. – Днепропетровск, ВНИИК, 1974. – 72 с.
3. Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Степу України / Редкол.: гол. ред. М. В. Зубець та ін. – К.: Аграрна наука, 2004. – 844 с.
4. Наукові назви польових бурянів  [довідник]. / Р. І. Бурда, Н. Л. Власова, Н. В. Миронська, Є. Д. Ткач.- К. : Інститу агроекології, 2004. – 95 с.
5. Петров В. В. Жизнь леса и человек / В. В. Петров. – М.: Наука, 1985. – 129 с.
6. Уильям Х. Смит. Лес и атмосфера / [перев. Н. Н. Наумовой] / Уильям Х. Смит. – М.: Прогресс, 1985. – 429 с.
6. Mosykin S. L., Fedoronchuk M. M. Vascular Plant of Ukraine. Anomenclatural Checlist / S. L. Mosykin, M. M. Fedoronchuk. – 1999. – 145 р.

Джерело: Курдюкова О. М. Формування бур’янистого покриву згарищ полезахисних лісонасаджень Донбасу / О. М. Курдюкова, М. А. Сич // Науковий вісник Луганського національного аграрного університету. Серія: «Сільськогосподарські науки». – 2010. – № 12. – С. 131–133.