Бур’яни на присадибних ділянках:видовий склад, поширення, рясність та їх контролювання

Amaranthus retroflexus L. в посадках картофеля

Вступ. В Україні  за останнє двадцятиріччя частка такої категорії господарств ринкового спрямування, як господарства населення, до яких відносяться присадибні ділянки, особисті селянські господарства, садово-городні кооперативи, ділянки, відведені під сіножаті тощо збільшилася більш ніж у 7 разів і займає в загальній площі сільськогосподарських угідь 28,9 %, а в загальному виробництві продукції сільського господарства – 59,8 %, у тому числі продукції рослинництва тільки в Степу України – 41,9 % [1].
Нині ці господарства вирішують питання не тільки самозабезпечення населення України продуктами харчування, а й продовольчої безпеки держави, бо є основними виробниками картоплі, овочів, плодово-ягідної продукції тощо. На 100 га сільськогосподарських угідь в господарствах населення щорічно виробляється продукції на 1078,0–1112,2 тис. гривень, тоді як в інших категоріях господарства України в 3,4–6,5 разів менше [1].


Виходячи з розрахунків, виробництво валової продукції в цих господарствах буде рости й далі й до 2016 р. збільшиться ще на 17–18 %, у тому числі в рослинництві – на 20–21 % [1].
Однак слід зауважити, що системи ведення рільництва в цих господарствах варіюють від сучасних надзвичайно процвітаючих,  до дуже запущених, напівпокинутих. До того ж власники більшості господарств унаслідок слабкої матеріальної забезпеченості застосовують головним чином екстенсивні методи виробництва з перевагою ручної  праці без впровадження прогресивних технологій та сучасних методів ведення рільництва. Особливо гостро у таких господарствах стоять проблеми захисту рослин від бур’янів, які призводять до зниження продуктивності городніх культур на 41–100 % [2].  Проте специфіка забур’яненості посівів у таких невеликих господарствах, що являють собою своєрідний екологічний і ценотичний об’єкт, вивчена недостатньо, а системи захисту від бур’янів залишаються малорозробленими.

Матеріали та методика досліджень. У зв’язку з цим нами впродовж 2000–2010 рр. у межах сухостепової, південної помірно сухої та північної Степових зон України було проведено обстеження понад 7 тис. присадибних та дачних ділянок, загальною середньорічною площею біля 600 га та запропоновано системи контролю бур’янів на них.
Спостереження, обліки забур’яненості, відбір проб рослин і ґрунтів проводилися протягом вегетаційного сезону в 6–18 разових повторностях, а досліди – у 3-х–4-х разовій повторності за загальноприйнятими методиками [3,4]. Площа дослідних ділянок – 12–14 м², розміщення – послідовне. Досліди проводили в селянських господарствах Луганської, Запорізької та Херсонської областей на чорноземних та каштанових ґрунтах.

Результати досліджень. Було встановлено, що більшість господарств населення розташовані в долинах річок, зокрема заплавах, левадах, терасах тощо, а площі їх не перевищують 0,06–0,6 га з периметром від 100 м і більше, що дуже посилює роль «крайового ефекту» в структурі їх функціонування, як агроекосистеми. Усі присадибні й дачні ділянки, як правило, ізольовані одна від одної тинами, парканами, живими загорожками, доріжками тощо. У продовж всього вегетаційного сезону вони інтенсивно оброблялися та зрошувалися, посіви багаторазово й регулярно прополювалися. Незалежно від типу і виду ґрунтів майже щорічно удобрювалися великими нормами органічних добрив у вигляді погано перепрілого гною чи компосту зі значною кількістю (від 1,27 до 3,39 тис. шт./кг) життєздатного насіння бур’янів яке постійно накопичувалося в орному шарі ґрунту. Інтенсивна антропогенна діяльність призводила, перед усім, до суттєвих змін кількісного складу бур’янів на одиниці площі. Окремі рослини, що розвивалися в оптимальних умовах, накопичували значну біомасу й відрізнялися надзвичайно високою насіннєвою продуктивністю й рясно засмічували ґрунт.

Так, середня кількість бур’янів на одиниці площі в наслідок інтенсивного обробітку ґрунту й знищення проростків на присадибних і дачних ділянках була меншою ніж на великих за площею польових сівозмінах і складала відповідно 44 шт./м² (від 19 до 194 шт./м²) та 177 шт./м² (від 60 до 410 шт./м²). Проте маса сирої й сухої речовини бур’янів та їх середні лінійні розміри в господарствах населення були більшими, ніж на великих польових сівозмінах досягаючи 720 г, 130 г та 168 см проти 590 г, 120 г та 132 см, а середня насіннєва продуктивність однієї рослини була більшою в 9,6 – 11,8 разів. Тому кількість насіння бур’янів, яке нараховували восени на поверхні ґрунту в присадибних і дачних ділянках досягала від 28 до 720 тис. шт./м² або 1,6 – 19 г/м² тоді як в польових сівозмінах на ділянках зернових колосових культур від 4 до 56 тис. шт./м² або 0,3 – 8,0 г/м², ділянках просапних культур від 14 до 122 тис. шт./м² або 1,6 -  13,0 г/м².

До того ж у наслідок відносної відокремленості присадибних і дачних ділянок більша частина цього насіння чи плодів осипалася поблизу материнських рослин. Перенесення навіть частини діаспор з однієї ділянки на іншу явище рідкісне й притаманне лише окремим видам – осоту рожевому, латуку молокану татарському, жовтозіллю весняному, кульбабі звичайній тощо.
 Ще одним джерелом збагачення ґрунту насінням в господарствах населення є минуле або сучасне культивування деяких видів бур’янів, як технічних, декоративних, лікарських чи харчових рослин, зокрема портулака городнього, канатника Теофраста, конопель диких, амброзії полинолистої, чорнощира нетреболистого, полину звичайного, ромашки лікарської, собачої кропиви п’ятилопатевої, чистотілу великого, маку дикого, волошки синьої, лободи садової, різних видів щириці тощо.

Тому, потенційні запаси життєздатного насіння бур’янів на присадибних і дачних ділянках досягали в 0 – 20 см шарі ґрунту в середньому 180 тис./м². На окремих ділянках кількість його не перевищувала 0,3 – 0,5 тис. шт., а на інших досягала 620 – 670 тис. шт./м². На окремих запущених городах крім насіння та плодів бур’янів накопичилася величезна кількість бруньок на підземних органах вегетативного розмноження (пиріїв, осотів, березки, латука молокана татарського тощо). Кількість їх в окремих місцях ділянок досягала 110 – 185 шт./м².

Видова й ценотична різноманітність бур’янів на присадибних і дачних ділянках також була значно багатшою, ніж агрофітоценозів у великих польових сівозмінах. В усіх категоріях господарств населення нами було виявлено 616 видів бур’янів, віднесених до 2 відділів, 3 класів, 36 порядків, 104 родин. Однак переважна більшість цих видів для присадибних і дачних ділянок була випадковою, бо частота трапляння їх не перевищувала 5 %, а рясність 0,01 – 2 шт. на 100 м². Лише 13 видів (щириця загнута, лобода біла, мишій сизий та зелений, плоскуха звичайна, амброзія полинолиста, осот польовий, березка польова, пирій повзучий, портулак городній, спориш звичайний, кульбаба звичайна, грицики звичайні) траплялися більш ніж на 80 % ділянок.

Ще 27 видів траплялися на 20 – 50 % ділянок. Це галінсога дрібноцвіта, зірочник середній, редька дика, жовтозілля звичайне, латук молокан татарський, осот городній, паслін чорний, нетреба ельбінська, злинка канадська, скереда покрівельна, чорнощир нетреболистий тощо. Інші види траплялися меншою мірою.

За ступенем життєвості та послідовністю боротьби на господарських ділянках населення всі знайдені нами бур’яни було поділено на 4 групи:
1) – малорічні види з коротким життєвим циклом та високою схожістю свіжодозрілого насіння, яке дозріває ще взимку або рано навесні й проростає з ранньої весни до пізньої осені та забезпечує від 2 до 4 поколінь. Це зірочник середній, вероніка плющолиста та весняна, галінсога дрібноквіта, портулак городній тощо. Крім того – бур’яни з коротким вегетаційним періодом, які можуть проростати й завершати свій розвиток у будь яку пору року. До них віднесено грицики звичайні, талабан польовий, глуха кропива стеблообгортна та пурпурова, тонконіг однорічний, жовтозілля звичайне, рутка лікарська та Шлейхера, злинка канадська тощо. Трапляються вони переважно на суницях садових, багаторічних овочевих, під деревами й кущами, вздовж парканів та доріжок тощо. Головне в боротьбі з ними – не дати сформуватися й осипатися насінню. Знищують їх переважно фізичним та механічним шляхом.
2) – малорічні ярі види з розтягнутим періодом появи сходів (з березня по жовтень) та здібністю до скорочення життєвого циклу при пізніх літніх та осінніх сходах. Усі вони відзначаються дуже високою насіннєвою продуктивністю. Найчастіше на господарських ділянках населення ростуть лобода біла та гібридна, щириця загнута, біла та жминдовидна, гірчиця польова, редька дика, гірчаки березковидний та звичайний, амброзія полинолиста, коноплі рудеральні, осот городній тощо. Трапляються вони в посівах усіх культур та вільних від них місцях. Основними заходами контролю їх є профілактичні, а також механічні, фізичні й біологічні способи знищення.
3) – пізні ярі бур’яни, сходи яких з’являються лише в кінці весни – на початку літа й засмічують посіви пізніх овочевих культур, особливо зріджених та деревно-чагарникових, добре ростуть на незайнятих місцях і відрізняються високою насіннєвою продуктивністю. До цієї групи віднесено плоскуху звичайну, мишії сизий, зелений та кільчастий, паслін чорний нетребу ельбінську й бразильську, чорнощир нетреболистий, дурман звичайний, всі види повитиць, гусятник малий, росичка червоно-кров’яна, курай звичайний, череда трироздільна тощо. Найкраще контролювати їх механічним та фізичним шляхом на початкових фазах розвитку та впровадженням комплексних заходів боротьби.
4) – види здатні до швидкої протягом всього вегетаційного сезону регенерації після підрізання підземних і надземних частин рослин, легко переходять з доріжок у посіви. Вони вважаються найзліснішими важковикорінювальними бур’янами господарських ділянок населення, які стійкі навіть проти багаторазових фізичних і механічних заходів боротьби. Серед них березка польова, осот польовий, молокан латук татарський, хвилівник звичайний, пирій повзучий, осот жовтий польовий, молочай лозяний, хвощ польовий тощо. В основу боротьби з ними необхідно покласти локалізацію їх вогнищ і знищення шляхом глибокого основного обробітку ґрунту з викопуванням й видаленням коренів і кореневищ з наступним багаторазовим підрізанням їх пагонів до розпускання листків, а також обробіток гербіцидами по вегетуючих органах за відсутності культурних рослин.

Зважаючи на те, що ці групи рослин завжди мають місце в більшості господарств населення, то боротьбу з ними необхідно здійснювати протягом усього вегетаційного сезону.
Зокрема в системі обробітку ґрунту шляхом осіннього викопування й видалення коренів і кореневищ багаторічних бур’янів з інтенсивним виполюванням їх сходів при появі на поверхні ґрунту під час вегетації. Слід враховувати, що ранній основний обробіток ґрунту порівняно з пізнім ефективніший в боротьбі не тільки з багаторічними, а й малорічними бур’янами, які можуть бути знищені під час осіннього чи весняного допосівного обробітку ґрунту та гинуть в осінньо-зимовий період.

У наших дослідах на ділянках із ранньою (1.09) оранкою на 25–27 см забур’яненість посівів овочевих культур багаторічними бур’янами порівняно з пізнім (15.10) обробітком на ту ж глибину зменшувалася в 3,1–3,6 разів, а однорічними – в 1,6–1,8 разів, тоді як по мілкому на 12–14 см обробітку фрезерними знаряддями – відповідно в 1,1–1,3 та 2,3–2,5  разів.
Проте боротьбу з малорічними бур’янами частіше проводять в системі весняного обробітку ґрунту та догляду за посівами. Як тільки ґрунт доспіє його вирівнюють боронами або вручну граблями. На ділянках пізніх культур боронування проводять 2–3 рази, рані овочеві слід заборонувати через 4–6 днів після сівби (посадки). Так, на період сходів картоплі без боронування налічувалося 218–267 шт./м², а на ділянках з боронуванням через 7 днів після посадки – 51–68 шт./м² бур’янів.

Істотне значення у боротьбі з бур’янами мають способи сівби (посадки). Культури з малою площею живлення (горох, квасоля, зеленні, пряно-смакові тощо) краще висівати вузькорядним (до 8 см) або перехресним способом, коренеплоди, цибулю, часник тощо – звуженим рядковим чи строчним способом з двома – чотирма рядками або смужками шириною від 15 до 60 см і міжряддями 45 см. Це дозволяє вирощувати більшу кількість рослин на одиниці площі, рослини розміщуються більш рівномірно не пригнічують одна одну, не потребують ручного проріджування сходів. Бур’яни в міжряддях таких посівів знищують вручну або механічно, а в стрічках чи смугах кількість їх зменшується на 17–33 %.

У широкорядних посівах (посадках) (міжряддя понад 30 см), навкруги дерев та кущів знищення бур’янів традиційно здійснюється ручними чи механічними прополюваннями. Останнім часом набуває поширення мульчування поверхні ґрунту інертними матеріалами (солома, опилки, гній, торф, папір, тирса, кора тощо). Однорічних бур’янів на мульчованих ділянках як правило не буває, але проти багаторічних бур’янів вони мало ефективні. Добрі наслідки дає покриття ґрунту чорною полімерною плівкою в якій для культурних рослин роблять отвори. Варто звернути увагу, що ущільненні й змішані посіви чи сортосумішки, які не тільки краще протистоять бур’янам, а й витісняють останніх з посівів. Зокрема міжряддя кукурудзи ущільнюють бобовими, моркву – цибулею, кріп – салатом, картоплю – редисом та кріпом, пізньою капустою буряками тощо.

Після збирання ранніх овочевих культур практикують проміжні або сідератні посіви інших культур. У такому випадку весь теплий період ділянки зайняті культурними рослинами, які пригнічують ріст бур’янів і зменшують можливість їх розмноження, а додатковий обробіток ґрунту для їх вирощування забезпечує знищення їх проростків і зменшення сходів. Забур’яненість проміжних посівів менша основних в 2,1–3,5 разів, а запас насіння бур’янів у ґрунті після вирощування різних проміжних посівів зменшувався на 66–83 %, а після сідератних культур – на 43–51 %. Кількість насіння в ґрунті через 3 роки вирощування проміжних культур зменшувалася в 5,3 – 8,8 разів порівняно з ділянками без них.
Найкращу бур’яноочисну дію в проміжних посівах виявляли морква, пізня капуста, буряки, картопля, дайкон, редька тощо, а з сідератних культур літнього посіву – горохо-вівсяна сумішка, гірчиця, рапс, а осіннього посіву – жито, тритикале.

Ефективним засобом запобігання поширенню бур’янів є скошування їх в період цвітіння. Багаторічні бур’яни до цього часу найбільшою мірою витрачають свої запаси пластичних речовин і після скошування значно затримуються в рості і розвитку. Більшість же малорічних видів повністю знищуються або ж відростають дуже слабко. Так при скошуванні амброзії полинолистої, чорнощира нетреболистого та лободи татарської кількість насіння на одній рослині була 37, 112 та 14 шт., тоді як без скошувань 16,3,  87,2 та 36,9 тис. шт.
Регулярно знищуючи бур’яни можна швидко пересвідчитися, що немає необхідності застосовувати на присадибних ділянках гербіциди. І якщо вже така потреба виникла, то треба пересвідчитися, що інші можливості боротьби вичерпані.

Найдоцільніше застосовувати їх лише проти багаторічних вегетуючих бур’янів, зокрема березки польової, осоту польового, латука татарського, пирію повзучого тощо. Робити це краще в післязбираний період та на ділянках вільних від культурних рослин, використовуючи гербіциди Раундап (80 мл на 10 л води), або Ураган (60 мл на 10 л води).

Висновки. На присадибних ділянках виявлено понад 600 видів бур’янів, з яких 13 видів трапляються по всюди. Потенційний запас насіння їх в ґрунті коливається від 0,3–0,5 до 620–670 тис. на м² й дає щорічно в середньому до 200 шт. на м² сходів, а на окремих ділянках – до 3 тис. на м² сходів. Основними шляхами засмічення ділянок є формування й осипання насіння з материнських рослин, внесення насіння бур’янів з органічними добривами, культивування ряду бур’янів як лікарських, технічних, декоративних рослин. Головним у боротьбі з бур’янами на присадибних ділянках – не дати сформуватися й осипатися насінню. Знищення вегетуючих бур’янів  краще проводити під час основного та допосівного обробітку ґрунту, ручних прополювань, скошувань бур’янів на вільних від культурних рослин місцях, впровадженням ущільнених і проміжних посівів, збільшенням кількості рослин на одиниці площі шляхом звужених, строчкових чи полосних посівів, мульчуванням поверхні ґрунту тощо. Гербіциди доцільно застосовувати тільки в післязбиральний період та на ділянках, вільних від культурних рослин.

Література

1. Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Степу України Редкол.: М. В. Зубець, В. П. Ситник, В. О. Круть та ін. – К.: Аграрна наука, 2004. – С. 56 – 65.
2. Іващенко О. О. Бур’яни в агрофітоценозах / О. О. Іващенко. – К.: Світ, 2001. – С. 54.
3. Доспехов Б. А. Методика полевого опыта / Б. А. Доспехов М.: Агропромиздат, 1985. – 551 с.
4. Методические реккомендации по учету и картированию засоренности посевов /А. В. Фисюнов, Н. Е. Воробьев, Л. А. Матюха и др. – Днепропетровск: ВНИИК, 1974. – 71 с.

Джерело: Курдюкова О. М. Бур’яни на присадибних ділянках. Видовий склад, поширення, рясність та контролювання чисельності / О. М. Курдюкова,  М. І. Конопля // Карантин і захист рослин. – 2010. – № 10 (172). – С. 23–25.