 |
| Adonis volgensis Steven ex DC. |
У ході формування флори відбувалися складні й різноманітні процеси: відмирали одні й з’являлися інші види, змінювався їх видовий склад за рахунок міграцій тощо.
Але завжди їй були притаманні специфічність та певне багатство.
За даними нашого критичного вивчення вона нараховує 1804 види, які віднесено до 632 родів, 141 родини, 66 порядків 7 класів 5 відділів.
Усе різноманіття цих видів флори Луганської області представлене рослинними угрупуваннями, які пов’язані з певними ценотопами. Участь тих чи інших видів у ценозі та широта ценотичної амплітуди їх неоднакова. Кількісне співвідношення видів, які приурочені до того чи іншого ценозу, визначають еколого-ценотичну структуру флори.
У своїй роботі ми розподіляли види за еколого-фітоценотичними групами з урахуванням як основних генетичних типів рослинності, зокрема зональних, азональних, екстразональних, так і кліматичних та едафічних умов і особливостей рельєфу території області.
За приуроченістю до типу ценозів види розподіляли за такими категоріями: степанти, сильванти, пратанти, палюданти, акванти, петрофанти, псамофанти, галофанти, синантропофанти, а також культурні види.
За основу розподілу брали класифікацію рослин А. Л. Бельгарда [2].
Найбільш численною групою видів були степанти – 370 або 20,5% від загальної кількості видів флори. Це пояснюється перед усім зональним розташуванням області. Слід зазначити, що ділянки справжніх степів на сьогодні в області існують лише у вигляді локальних екотопів, непридатних для рільництва, не завжди досяжних для випасу худоби або як охоронні території. Та незважаючи на це вони залишилися екологічною системою із специфічно адаптованою біотою, що знаходить своє відображення в структурі біоморф та сучасному видоутворенні.
В екологічному відношенні степові ділянки південної частини території області є ресурсодефіцитними з типовими ценотичними структурами й перевагою у рослинних угрупуваннях видів з родів Festuca, Poa, Koeleria, Stipa, Artemisia, Euphorbia, Achillea, Eryngium тощо.
У дещо м’якіших, менш посушливих умовах Донецького кряжу та північних районів Задонецького степу степи характеризуються дещо більшою мозаїчністю з поєднанням у степових угрупуваннях типчаково-ковилових, злаково-полинових, різнотравно-типчаково-ковилових та лучно-степових масивів у комплексах з чагарниками (роди Rosa, Caragana, Amygdalus тощо).
Особливу групу степантів складали види специфічних екотопів: петрофанти – 170 видів або 9,4% та псамофанти – 125 видів або 6,9% від загальної флори. Їх поширення пов’язане з такими едафічно ізольованими ділянками Луганського степу, як кам’янисті (Донецький кряж і південна частина області) й крейдяно-вапняковими (північна частина території області) відслоненнями та прирічковими піщаними аренами (Сіверський Донець та його притоки). У цих екотопах дефіцит вологи поєднується з лімітом поживних речовин, переважно азоту, заліза, марганцю та фізико-хімічними особливостями ґрунтів (надмірна карбонатність, кислотність або лужність, різна щільність, шпаруватість тощо).
 |
| Adonis volgensis Steven ex DC. |
 |
| Adonis volgensis Steven ex DC. |
 |
| Hyssopus cretaceus Dubj. |
 |
| Linaria cretacea Fisch. ex Spreng. |
Зважаючи на однакові кліматичні умови цих локалітетів та навколишніх територій слід очевидно вважати ці відмінності видового складу угрупувань як едафічно обумовлені. А загальну різноманітність фітокомпонентів кам’янистих, вапняково-крейдяних, піщаних та солончаково-солонцюватих у межах єдиної степової зони азональною, екстразональною, регіональною обумовленістю.
Значне місце у флорі Луганської області займали лучні види з широкою екологічною амплітудою, у більшості голарктичного та палеарктичного характеру, які створювали масиви багато-різнотравних лучних степів та луків. У зональній ценоморфологічній структурі флори області вони посідали друге місце після степантів і складали 16,8% від загальної кількості видів. У видовому відношенні рослинність луків представлено трав’янистими угрупуваннями, утвореними, головним чином, багаторічними мезофільними рослинами з зимовою перервою або різким послабленням вегетації та нормальним (без літньої депресії) зростанням протягом теплого періоду. Найбільш поширеними лучними видами флори області були Rumex confertus Willd., Trifolium ambiguum M. Bieb., Geranium pratense L., Glechoma hederacea L., Mentha arvensis L., Festuca pratensis Huds., Alopecurus pratensis L., Poa sylvicola Guss. тощо.
Суттєва різноманітність лучних угрупувань обумовлена своєрідністю субстратів – від сухих до сирих, від постійно зволожених, до періодично зволожених, від надзвичайно збіднівілих до багатих на поживні речовини від прісних до середньозасолених [1]. До того ж на відміну від лісових трав’янистих мезофітів, які не витримують прямих сонячних променів степові лучні мезофіти в більшості потребують максимальної освітленості. Оригінальність і своєрідність лучних степів Луганщини підкреслювалася наявністю в угрупуваннях видів причорноморського поширення, зокрема Achillea inundata Kondr., Astragalus ucrainicus M. Pop. & Klokov, Gladiolus apterus Klokov, Erysimum krynkense Lavrenko, Lotus ucrainicus Klokov, Ptarmica borysthenica Klokov & Sacalo., Trifolium borysthenicum Grun. тощо.
Лісові види, або сильванти, за кількістю (261 вид) дещо поступалися пратантам і займали в загальній флорі 14,5% (табл. 1).
Таблиця 1
Склад ценоморф флори Луганської області
Ценоморфа
|
Абсолютна кількість видів
|
%
|
Степанти
|
370
|
20,6
|
Петрофанти
|
170
|
9,4
|
Псамофанти
|
125
|
6,9
|
Сильванти
|
261
|
14,5
|
Пратанти
|
303
|
16,8
|
Палюданти
|
67
|
3,7
|
Галофанти
|
72
|
4,0
|
Акванти
|
43
|
2,4
|
Синантропофанти
|
201
|
11,1
|
Культурні
|
192
|
10,6
|
Всього
|
1804
|
100
|
Лісові фітоценози в Луганській області займали незначні площі серед рослинних угрупувань і визначали підлеглу роль у регіональній специфіці флори, що пояснюється низьким видовим багатством цих фітоценозів. Тому на фоні степового флористичного ядра, яке обумовлювало видове різноманіття флори та формування трав’янистих типів рослинних угрупувань, бо реальне ядро проявляється слабко за виключенням північно-західних районів області (Кремінський лісовий масив та заплави річки Сіверський Донець). Лісові ж ділянки вздовж берегів малих річок, верхів’їв і тавельгів балок, крутосхилів, лісосмуг за своєю природою є лише перелісками.
У складі лісових ценозів байрачних лісів та лісосмуг головну роль відігравали Quercus robur L., Acer campestre L., A. platanoides L., Fraxinus excelsior L., Robinia pseudoacacia L., Elaeagnus argentea Pursch., Ulmus laevis Pall., Pinus silvestris L. тощо.
У підліску та групах заростей – Ligustrum vulgare L., Acer tatarica L., Caragana arborescens Laum., Prunus stepposa Kotov, Sambucus nigra L. тощо. У трав’янистому покриві поряд з типовими неморальними видами Anemone ranunculoides L., Ficaria verna Huds., Corydalis solida (L.) Clairv., Viola hirta L., Geranium divaricatum Ehrh. тощо, траплялися степові види Hypericum perforatum L., Isatis campestris Stev. ex DC., Lathyrus tuberosus L., Falcaria vulgaris Bernh., Salvia verticillata L. тощо.
У долинах та заплавах річок чергувалися ділянки дубових (Querceta roboris), осокорових (Populeta albae, P. nigrae), в’язових (Ulmeta laevis, U. glabrae, U. carpinifoliae), вербових (Saliceta albae, S. fragilis ) та вільхових (Alneta glutinosae) лісів з участю Tilia cordata L., Fraxinis excelsior L., Acer campestre L., та густого підліску чи заростей Evonymus europaea L., Swida sanguinea (L.) Fourr., Salix pentandra L., S. viminalis L., Crataegus sanguinea Pall. тощо. У травостоях лісів переважали Elytrigia repens (L.) Desv., Carex praecox Schreb., Urtica dioica L., Chaerophyllum temulum L., Convallaria majalis L., Aristolochia clematitis L. тощо.
Отже, не зважаючи на більш стійке й стабільне, у порівнянні з степами й луками, фітосередовище, яке створюється едифікаторами у лісових масивах, спостерігалася їх ксерофітизація, а наступ лісових рослин у степи супроводжувався появою у їх складі степових рослин, головним чином багаторічних.
Палюданти, тобто види екотопів з надлишковим зволоженням, головним чином болотні, у структурі ценоморф займали лише 3,7%. Це в більшості помірноширотні палеарктичні або широкоареальні види фрагментарно вкраплені в лучні або болотяні фітоценози. Серед них не має ендемічних, але є багато рідкісних і зникаючих видів, які охороняються в області. Це Lycopodium clavatum L., Lycopodiella inundata (L.) Holub., які ми рахуємо зниклими з флори області бо протягом останніх 50 років ні нами, ні іншими дослідниками, виявлені не були. Дуже рідко зустрічаються Equisetum palustre L., Elatine alsinastrum L., Hottoma palustris L., Drosera rotundifolia L., Eriophorum gracile Koch. тощо, які внесено до списку рослин, що охороняються в області.
Ще меншу частку в загальній флорі області – 2,4% займали акванти, до групи яких ми відносили водні й прибережно-водні рослини. Як і палюданти це переважно помірноширотні голарктичні або європейсько-середземноморські види з чітко вираженою екологічною схожістю с болотяними видами. Серед справжньо водних рослин, релікт третичного періоду Salvinia natans (L.) All., найдрібніша в світі квіткова рослина Wolffia arrhiza (L.) Horkel ex Wimm., рослини, що охороняються в області – Potamogeton sarmaticus Maemetas., Nymphaea alba L., Nuphar lutea (L.) Smith. тощо.
Група синантропофантів об’єднувала 201 широкоареальних види з надзвичайно різноманітними екологічними якостями. За ценотичною приуроченістю вони розподілялися на три групи.
Рудеральні – найбільша підгрупа рослин техногенних екотопів з дуже неоднаковими екологічними умовами зростання. У цих екотопах нами було виявлено як рудеральні, так і сегетальні, культурні, місцеві степові, лучні, лісові, солончакові, прибережно-водні види серед яких зустрічалися ендемічні й рідкісні. Разом з тим нами та іншими дослідниками знайдено сім видів, виключно техногенних екотопів, які ніде в інших місцях знайдені не були. Це Amaranthus spinosus L., A. tuberculatus L., Artemisia siversiana Willd., A. umbrosa (Besser) Turez. ex Pamp., A. mongolica (Besser) Fisch. ex Na Kai., Oxybaphus nyctagineus (Mich.) Sweet., Convolvulus sericocephalus Jus.
 |
| Oxybaphus nyctagineus (Michx.) Sweet |
 |
| Oxybaphus nyctagineus (Michx.) Sweet |
До підгрупи сегетальних видів було віднесено виключно рослини, які нами було виявлено в посівах сільськогосподарських культур. Більшість їх представлена широкоареальними космополітними видами й зустрічалася в усіх полях та за їх межами, менша частина – тільки у певних ґрунтових та агротехнічних умовах, незначна частина була пристосованою до строго визначених умов зростання культурних рослин та була їх супутниками, зокрема Orobanche cumana Wallr., Cuscuta campestris Yunck., Agrostemma githago L. тощо.
 |
| Cuscuta campestris Yunck. |
 |
| Cuscuta campestris Yunck. |
 |
| Cuscuta campestris Yunck. |
В окрему групу рослин виділено ті види, які інтродуковані й уведені людиною в культуру, мають величезну кількість підвидів, різновидів, сортів, форм і в природних умовах без втручання людини тривалий час зростати не можуть [3]. Загальна кількість таких видів складала у флорі області більше 10%. Рослинні угрупування, які штучно створені й регулюються людиною займають у порівнянні з природними й спонтанними фітоценозами значно більші території й виявляють надзвичайно суттєвий вплив на особливості едафону та подальший розвиток флористичного складу території. У загальній флорі сучасні культурні біоценози області ділять на польові з перевагою таких видів як Triticum aestivum L., T. durum Desf., Zea mays L., Hordeum vulgare L., Helianthus annus L. тощо, городні – Lycopersicon esculentum Mill., Cucumis sativus L., Brassica oleracea L., Allium cepa L. тощо, садові – Malus domestica Borkh., Pyrus communis L., Prunus domestica L., Cerasus vulgaris Mill. тощо, квітниково-паркові – Dahlia pinnata Cav., Dicentra spectabilis (L.) Lam., Lychnis chalcedonica L., Calistephus chinensis (L.) Nees, Petunia hybrida Hort., Tagetes patula L. тощо.
Отже, еколого-ценотична структура флори Луганської області свідчить, що сучасні флороценотипи мають неоднаковий історичний розвиток. Одні з них, як, наприклад, степовий, склалися давно, інші – синантропний, включаючи культурні види є відносно новими, а пропорції між ними відрізняються динамічністю й нестабільністю з усе більшим входженням в усі ценоелементи синантропофантів.
Список літератури.
1. Алехин В. В. География растений. - М.: Просвещение. - 1961. - 532 с.
2. Бельгард А. Л. Лесная растительность юго-востока УССР. - Киев: Изд-во Киев. ун-та, 1950. - 264 с.
3. Гродзінський А. М. До системи уявлень про інтродукцію та акліматизацію рослин // Інтродукція та акліматизація рослин на Україні. - 1978. - Вип. 12. - С. 3-7.
Джерело: Курдюкова О.М. Еколого-фітоценотична структура флори Луганської області / О.М.Курдюкова // Збірник наукових праць (Пачоські читання). – Херсон. – 2004.- С. 95-103
Комментариев нет:
Отправить комментарий