Засміченість посівів сівозміни залежно від обробітку ґрунту

Останніми роками спостерігається щорічне погіршення фітосанітарного стану посівів сільськогосподарських культур.

Одним з головних чинників цього стала дестабілізація системи землекористування й порушення чи відсутність сівозмін, що призвело до високої потенційної засміченості ґрунту насінням та вегетативними зачатками бур’янів.


Аналіз основних досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання проблеми. Відомо, що чергування культур з різними біологічними властивостями та потребами у зволоженні, освітленні й поживних речовинах є одним з найважливіших заходів контролю бур’янів, особливо спеціалізованих [6]. У сівозмінах порівняно з безсистемними чи повторними посівами, зміна екологічних умов, характеру взаємовідносин між культурними рослинами й бур’янами, технологічних заходів вирощування для кожної культури, зокрема обробітку ґрунту, є значною перешкодою появи й поширення бур’янів [3, 6].

Численними дослідами доведено, що в сівозмінах кількість насіння бур’янів у ґрунті за ротацію зменшується в три-чотири рази, а кількість і маса бур’янів у посівах  відповідно на 62 – 64 та 36 – 74 %  [8, 9]. Причому найдієвішим заходом контролю рівня присутності бур’янів у різних агрофітоценозах сівозміни є основний обробіток ґрунту. Частка його в загальних протибур’янових заходах  становить близько 60 % [13].

Вважається, що при застосуванні ґрунтозахисної системи обробітку ґрунту спостерігається різке збільшення забур’яненості полів та зміна видового складу бур’янів у бік збільшення частки важковикорінюваних і найбільш шкодочинних видів [7, 11, 12]. Тоді як ряд інших дослідників вважає, що при безполицевому обробітку ґрунту насіння бур’янів консервується в глибоких шарах ґрунту й втрачає життєздатність, створюючи умови для очищення ґрунту від насіння бур’янів [4, 5, 14]. А поєднання лущення й безполицевого обробітку ґрунту призводило до зменшення забур’яненості посівів однорічними бур’янами в 2,2 рази, а багаторічними коренепаростковими – у 10,5 разів [4].

Однак більшість цих висновків одержано на підставі короткочасних дослідів з однією культурою чи ланкою сівозміни й не дає чіткої картини забур’яненості посівів під впливом обробітку ґрунту в сівозміні.

Мета досліджень та методика їх проведення. З метою одержання об’єктивних даних про динаміку забур’яненості посівів за рахунок систем основного обробітку ґрунту протягом ротації сівозміни було проведено наші дослідження.

Польові досліди протягом 2004 – 2010 рр. проводили в південно-центральній підзоні Степової  північної зони України в семипольній сівозміні (1 – пар; 2 – озима пшениця; 3 – кукурудза на зерно; 4 – ярий ячмінь; 5 – зернобобові; 6 – озима пшениця; 7 – соняшник) де вивчали вплив обробітку ґрунту (1 – оранка на 20 – 24 см; 2 – безполицеве розпушування на 20 – 24 см; 3 – мілкий обробіток на 10 – 12 см; 4 – комбінований обробіток: мілкий під зернові та оранка під просапні культури) на забур’яненість посівів. Закладку їх здійснювали за загальноприйнятими методиками [2].

Повторність варіантів досліду триразова, розміщення їх у сівозміні – систематичне. Площа посівної ділянки – 189 м², облікової – 63 м². Обліки забур’яненості посівів виконували кількісно-ваговим методом за загальноприйнятими методиками [10].

Технологія вирощування культур сівозміни загальноприйнята для підзони.

Результати досліджень.  Було встановлено, що способи й глибина основного обробітку ґрунту по різному впливали на зміну як кількості, так і маси бур’янів у полях сівозміни.  Зокрема кількість бур’янів у середньому за ротацію сівозміни по мілкому обробітку ґрунту на 10 – 12 см збільшувалася порівняно з оранкою на 20 – 22 см на 41 %, а маса бур’янів – на 47 %, по безполицевому розпушуванні на 20 – 22 см – відповідно на 3 % і 6 % тоді як при застосуванні комбінованої системи основного обробітку ґрунту кількість бур’янів зменшувалася на 3 %, а їх маса на 5 %.

Причому в перші роки після проведення мілкого обробітку ґрунту забур’яненість полів усіх сільськогосподарських  культур сівозміни збільшувалася в 1,3 – 4,7 разів. Кількість бур’янів на 1 м² перед збиранням урожаю досягала від 86 – 119 шт. у посівах озимої пшениці після пару  до 190 – 407 шт. у посівах соняшнику, а їх маса відповідно 620 – 1520 г та 2200 – 4600 г.

У кінці ротації сівозміни, тобто на 6 – 7 рік, забур’яненість посівів озимої пшениці після пару, кукурудзи та соняшнику була вищою ніж по оранці на 14 – 24 %, а посівів ячменю, зернобобових та озимої пшениці після зернобобових – нижчою на 12 – 20 %,  кількість бур’янів у посівах останніх культур не перевищувала 27 – 77 шт./м², а маса – 100 – 600 г/м².

Безполицеве розпушування ґрунту на 20 – 22 см порівняно з оранкою на ту ж глибину до суттєвих змін кількості й маси бур’янів в усіх полях сівозміни не призводило. У цілому за ротацію сівозміни кількість і маса бур’янів були дещо більшими в перші роки й меншими в останні роки.
При комбінованій системі обробітку ґрунту збільшення забур’яненості посівів порівняно з оранкою на 15 – 16 % як за кількістю, так і масою спостерігалося лише в полях зайнятих кукурудзою та ячменем, де нараховували в середньому за роки досліджень відповідно 111 шт./м² бур’янів масою 1660 г та 61 шт./м² і 380 г/м². У той же час у посівах інших культур вона зменшувалася від 4 – 6 % до 20 – 23 % і складала в середньому по всіх цих полях 63 шт./м² масою 700 г/м². Найменшою ж кількість і маса бур’янів в цілому по сівозміні були по комбінованій системі обробітку ґрунту.

У вологі й прохолодні роки кількість бур’янів і їх маса в посівах сільськогосподарських культур по всіх способах обробітку ґрунту збільшувалися в 1,7 – 3,2 рази. Причому найбільш помітні збільшення забур’яненості посівів були по мілкому обробітку ґрунту, де порівняно з оранкою кількість бур’янів у посівах перед збиранням ячменю була більшою в 4,8 разів, зернобобових – у 3,6, соняшника й озимої пшениці після зернобобових – у 2,6 – 2,7 разів, а маса бур’янів була більшою відповідно в 3,2, 2,3 та 1,8 – 2,0 рази.

Таке збільшення кількості й маси бур’янів обумовлене, очевидно, сприятливими умовами для проростання насіння бур’янів та різною активністю гербіцидів, терміном їх дії та інтенсивністю детоксикації на різних фонах основного обробітку ґрунту і за різних умов зволоження і температури.

Аналіз відмінностей видового складу бур’янів за способами обробітку ґрунту в сівозміні свідчив, що заміна оранки на 20 – 22 см чи безполицевого розпушування ґрунту на ту ж глибину мілким обробітком на 10 – 12 см призводила починаючи з 2 – 3 року до збільшення в загальній забур’яненості всіх культур сівозміни частки багаторічних, головним чином, коренепаросткових бур’янів березки польової (Convolvulus arvensis L.), осоту польового (Cirsium arvense (L.) Scop.), латука татарського (Lactuca tatarica (L.) C. A.Mey.), молочаю лозного (Euphorbia virgata Waldst. & Kit.) тощо та ряду таких однорічних бур’янів як амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), cпориш звичайний (Polygonum aviculare L.), ромашка обідрана (Matricaria recutita L.), хрінниця смердюча (Lepidium ruderale L.), чорнощир звичайний (Cyclachaena xanthiifolia (Nutt.) Fresen.), талабан польовий (Thlaspi arvense L.) тощо.

У той же час зменшувалася частка мишіїв (Setaria sp.), плоскухи звичайної (Echinochloa crusgalli (L.) P. Beauv.), лободи білої (Chenopodium album L.) тощо. Загальна ж кількість видів бур’янів по мілкому обробітку ґрунту була найбільшою й досягала в кінці ротації сівозміни 109 шт.

Близьким до мілкого обробітку ґрунту був і видовий склад бур’янів у системі комбінованого обробітку ґрунту. Загальна кількість видів бур’янів тут складала в різні роки від 71 до 108 шт. збільшуючись від озимої пшениці до посівів ячменю, зернобобових і соняшника.
По оранці та безполицевому розпушуванні ґрунту на 20 – 22 см протягом усіх років досліджень видовий склад бур’янів у посівах культур сівозміни залишався більш-менш постійним і визначався головним чином погодними умовами вегетаційного періоду. У роки з теплою весною переважали ярі однодольні, а в прохолодні – ярі дводольні види. Загалом кількість видів бур’янів по оранці була найменшою й коливалася в різних полях сівозміни від 27 до 69 шт.

Проте загальна видова різноманітність бур’янів у посівах визначалася більшою мірою не способом обробітку ґрунту, а культурами сівозміни. Так, переважаючими видами бур’янів у посівах озимої пшениці були кудрявець Софії (Descurainia sophia (L.) Webb ex Prantl), сокирки польові (Consolida regalis S. F. Gray), сухоребрик Льозеліїв (Sisymbrium loeselii L.), талабан польовий (Thlaspi arvense), осот польовий (Cirsium arvense) тощо; у посівах ярих зернових і зернобобових – лобода біла (Chenopodium album), редька дика (Raphanus raphanistrum L.), рутка лікарська (Fumaria officinalis L.), буглосоїдес польовий (Buglossoides arvensis (L.) I. M. Johnst.) тощо; просапних – плоскуха звичайна (Echinochloa crusgalli), мишій сизий (Setaria glauca (L.) P. Beauv.) та зелений (S. viridis (L.) P. Beauv. ), щириця загнута (Amaranthus retroflexus L.), амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia), березка польова (Convolvulus arvensis) тощо.

Висновки.
1. В умовах Степу України в польовій семипольній сівозміні заміна щорічної полицевої оранки на 20 – 22 см мілким обробітком ґрунту на 10 – 12 см призводить до збільшення забур’яненості посівів, особливо у вологі й прохолодні роки, тоді як застосування комбінованого обробітку ґрунту (оранка під просапні й мілкий обробіток під зернові колосові та зернобобові) – до зменшення кількості й маси бур’янів.
2. При переході до мілкого обробітку ґрунту вже починаючи з 2 – 3 року в полях збільшується частка багаторічних коренепаросткових бур’янів, змінюється співвідношення домінантних однорічних видів на користь амброзії полинолистої, ромашки обідраної, чорнощиру звичайного, хрінниці смердючої та інших небезпечних бур’янів.
3. При застосуванні безполицевого розпушування на 20 – 22 см можливий контроль рівня забур’яненості посівів на рівні щорічної оранки, а поєднання оранки під просапні культури з мілким обробітком ґрунту під зернові колосові та зернобобові дозволяє зменшити рівень забур’яненості посівів порівняно з щорічною оранкою на 12 – 20 %.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Борона В. П. Бур’яни в короткоротаційних сівозмінах / В. П. Борона, В. В. Карасевич, В. М. Солоненко та ін. // Карантин та захист рослин. – 2005. – №9. – С. 3 – 5.
2. Доспехов Б. А. Методика полевого опыта / Б. А. Доспехов. – М.: Колос., 1985. – 416 с.
3. Іващенко О. О. Бур’яни на посівах – проблема масштабна / О. О. Іващенко // Карантин і захист рослин. – 2009. – №9. – С. 2 – 4.
4. Исайкин И. И. Плуг  – сорнякам друг / И. И. Исайкин, М. К. Волков // Земледелие. – 2007. – №1. – С. 23 – 24.
5. Картамышев Н. И. Снижать засоренность полей в почвозащитном земледелии / Н. И. Картамышев, З. М. Шмат, Н. Ф. Гончаров // Земледелие. – 1992. – №2. – С. 55 – 58.
6. Лебідь Є. М. Сівозміни при інтенсивному землеробстві // Є. М. Лебідь, І. І. Андрусенко, І. А. Пабат. – К.: Урожай, 1992, – С. 82-102.
7. Манько Ю. П. Ефективність контролю забур’яненості / Ю. П. Манько, Л. П. Кобзиста, // Карантин і захист рослин. – 2009. – №2. – С. 21 – 23.
8. Мітрошин А. М.  Засміченість посівів зернових культур в короткоротаційних сівозмінах / А. М. Мітрошин, Б. А. Павлов, Г. Г. Рощупкіна та ін. // Зб. наук. праць ЛНАУ. – 2006. – №58(81) – С. 81 – 84.
9. Мойсієнко В. В. Бур’яни в кормових фітоценозах / В. В. Мойсієнко // Захист рослин. – 2003. – №12. – С. 8 – 10.
10. Методические рекомендации по учету и картированию засоренности посевов / Под. общ. ред. А. В. Фисюнова, – Днепропетровск, 1974, – 71 с.
11. Накльорка Ю. І. Забур’яненість посівів ячменю після різних способів та глибини основного обробітку ґрунту / Ю. І. Накльорка, В. О. Єщенко // Карантин і захист рослин. – 2006. – №1. – С. 24 – 25.
12. Нечаев Л. А. Состав сорняков в зернопаропропашном севообороте /Л. А. Нечаев, В. М. Новиков, В. И. Коротеев // Аграрная наука. – 2009. – №3. – С. 20 – 21.
13. Танчик С. П. Формування бур’янового компонента агрофітоценозу гороху від систем землеробства / С. П. Танчик, А. А. Петришина, В. А. Петришина // Карантин і захист рослин. – 2010. – №9. – С. 15 – 18.
14. Яровенко В. В. Способи обробітку ґрунту і розміщення насіння бур’янів по шарах ґрунту / В. В. Яровенко, В. І. Зінченко, К. Г. Женченко // Вісник аграрної науки. – 1997. – №8 (532). – С. 5 – 7.

Джерело: Курдюкова О. М. Засміченість посівів сівозміни в залежності від обробітку ґрунту / О. М. Курдюкова // Вісник Полтавської державної аграрної академії. – 2011. – № 1. – С. 51–54.